Потрібним є новий геополітичний порядок, у якому Росія не зможе повернутися в міжнародну спільноту з тією самою євроазіатською, антизахідною ідеологією, з тим самим типом диктатури, де одна людина, яка править до самої смерті, грається з існування інших народів і змушує мовчати свій власний народ, пише в румунській газеті «Libertatea» колишній міністр закордонних справ Румунії Теодор Баконскі.
Багато хто ще пам’ятає, як радянська пропаганда займалася брехнею, називаючи біле чорним, а чорне — білим. В часи Горбачова, щоправда, існували деякі теми, що про них говорилося без особливих спотворень, — наприклад, про обмеження ядерних озброєнь.
«І от тепер, через тридцять років після розвалу СРСР, — пише Теодор Баконскі, — Путін і його надутий посланець Сєрґєй Лавров зробили карколомний стрибок у добу Сталіна. Знову тотальна і неприкрита брехня, яку розповсюджують без будь-яких вагань».
В Анталії, де Туреччина (а за кулісами також Ізраїль) намагалися встановити перемир’я, Росія показала, що страждає на божевільну манію величі. У приміщенні пресконференції, де було біля 300 журналістів з цілого світу, прозвучала бундючна патологічна брехня: «Росія не напала на Україну».
Лавров заперечує сам факт війни — а прибув для переговорів про встановлення миру. Одночасно ревізіоністська Росія намагається юридично закріпити те, що вона вже захопила в результаті загарбання перед вторгненням на Україну. Проте брутальна реальність, яку засудив весь світ, не дозволяє Росії безсоромно поширювати геополітичну брехню, коли «приголомшена громадська думка у світі дивиться на фінальний колективний психоз путінської системи».
Але Олаф Шольц та Еманюель Макрон продовжують вести з Путіним телефонні розмови. Така політика непослідовна, позаяк вона передбачає, що Путін — все ще раціональний актор, і йому потрібно якось знайти вихід із ситуації. Баконскі висловлює сумнів, що це правильна політика, тому що психологічно це може дозволити Путінові переоцінювати свої сили і переконати його, що «спеціальна військова операція» мала бажаний результат.
Баконскі пише: «Припустімо, що Путін під тиском санкцій, у повній дипломатичній ізоляції, при різкій негативній оцінці ¾ членів ООН, якого ненавидять і українці, і свої власні збіднілі олігархи, вирішить зупинити вторгнення і вивести армію перестрашених новобранців, банди найманців Ваґнера і загрузлу в болоті броньовану техніку, якій не вистачає солярки».
Що станеться із західними розмовами про міжнародне право, суверенітет незалежних держав і захист демократичних цінностей, якщо при цьому й далі у світі будуть визнавати Путіна? Може, Путін стане цивілізованішим й більше вже не буде поводитися так агресивно? Цікаво, скільки часу потрібно би було Путіну після його «амністії» на міжнародному рівні, щоби знову пробувати силою змінити встановлений після холодної війни світовий порядок?
Трагедія України ще не закінчилася, і як ніколи потрібними є її міжнародна підтримка і єдність НАТО. Потрібним є новий геополітичний порядок, в якому Росія не зможе повернутися в міжнародну спільноту з тією самою євроазіатською, антизахідною ідеологією, з тим самим типом диктатури, де одна людина, яка править до самої смерті, грається з існування інших народів і змушує мовчати свій власний народ.
Якщо не виникне інша Росія, то виявиться, що мир у Європі — це крихка ілюзія, а дипломатичний підхід до РФ буде й надалі тактичною помилкою, повною небезпек для самого існування вільного світу.
11.03.2022