Посол Вахнянин — як вже відомо нашим читателям — забрав слово в голосній дебатї над наглим внесенєм посла Лєваковского і — списав ся дуже славно. Ми вже після перших телєґрам вчера подали де-що з тої бесїди, але подане не характеризує єї як слїд, длятого наводимо нинї повнїйшій єї зміст після записок віденьских дневників.
Зміст бесїди п. Вахнянина був такій: На вступі застеріг ся, що він "не виступає в роли чи-то прокуратора чи адвоката правительства або обжалуваних старостів, а тілько хоче показати палатї відворотну сторону того образа, що в часї дебати змалювали єго так темно". Отже тую "відворотну сторону" п. Вахнянин показав ось-так: "Соймовий посол Новаковскій — почав п. Вахнянин — від половини лютого до половини вересня устроїв в своїм повітї 59 зборів виборчих. [Тут пoc. кс. Пастор кликнув: "Отже не є так зле!"] З тих було всего три збори публичні, а прочих 56 були довірочні, і то о більшій части з них староство навіть не дізнало ся. На однім зборі сказав сам Новаковскій, що мимо противности зі сторони перемиского староства, мимо всяких заборон удало ся радикалам устроїти там 59 зборів, а их сторонники мусїли відпокутувати 268 днями арешту за те, що брали участь в заборонених конвентиклях. [П. Пернерсторфер: О зборах не доношено, але они й не були заборонені!] Отже при тих зборах иде менше о справозданя соймового посла, як більше о радикальну пропаґанду [П. Пернерсторфер: Таж він має до того право!], котра на мій погляд певно не виходить на добро народу. [П. Пернерсторфер: Але на погляд Новаковского!] Посол Новаковскій зовсїм не погребував скликувати 59 зборів виборчих, аби перед ними здавати справу з своєї дїяльности в галицкім соймі. Єго дїяльність там зовсїм не видатна: она обмежуєсь на коротку бесїду в справах шкільних, на бесїду о виборах в Снятинї і на пять простих интерпеляцій. З такою дїяльностію він міг упорати ся на двох або трех зборах виборчих. [П. Пернерсторфер: Але-ж то єго річ! Се нечуване!] А які тенденції проводить радикальна партія в Галичинї? В першій лінії атеїзм, потім переворот суспільний, а коли-б було можливо, комунізм. Супротив того мусить кожда власть і суспільність почути ся управненою ужити відповідних средств. Я допускаю, що тут і там нарушено право збору, але з другої сторони і надуживає ся права збору. Ті збори ведуть до зовсїм инших цїлей. Се наскрізь нездоровий а штучно викликаний рух; він не виходить з душі народу, але зовсїм з-відки инде. На тих публичних зборах підносять ся такі квестії, як н. пр. чи не було би порадно знов поновити Іосифиньскій патент для духовеньства, або чи не було би порадно державні домени роздїлити між нарід. Всякій авторітет топчуть, а голову нашої церкви обругують. Селянинови відбирають єго віру; бодай пробують єго в тім напрямі захитати і розказують, що св. євхаристія єсть лише видумкою попів. Що европейскій интернаціонал чинить з робітниками в краях фабричних, то пробують наші радикальні елєменти з бідним селяньством. Отже-ж єсли тут і там поставить ся тому радикальному рухови натуральні запори, то ми против того протестувати не можемо."
Сю бесїду п. Вахнянина майже по кождім реченю гучно оплескували польскі посли, незвичайно потїшені. Та й чи не було чим потїшити ся? Правительственно-польскій віз застряг у баюрі. Мадейскій став на березї і тягне за дишель. Що п. Барвіньскій або п. Вахнянин кине ся в поміч п. Мадейскому, о тім нїхто з панів из "кола" не мав сумнїву, але догадували ся, що хопить так само, як Мадейскій, за дишель і з берега поможе. Так би були зробили небіщики gente Rutheni, natione Poloni Черкавскі, Савчиньскі, — але "новокурсник" п. Вахнянин нї! — він лїзе аж по колїна в баюру і з-відти пре віз що-сили... Своєю дорогою — все те на нїчо не здало ся, бо віз таки лишив ся в баюрі, як се показав результат голосованя над внесенєм п. Леваковского. Але нема сумнїву, що п. Вахнянин незвичайно вдоволений з тої своєї ролї, яку тут відограв, бо єму очевидно ходило лиш о оплески польского "кола" та о нову добру ноту у ґр. Баденього. Що всї инші посли — кромі Поляків — одні сожалїли над ним, другі обурювали ся на єго елюкубрації, — се єму байдуже. П. Вахнянин легесенько і весело перестрибує мов той заячик усякі свої пригоди. Досить згадати з найновійших часів єго фіяско з справозданєм посольским в Жовкві та вотум недовіря ухвалене єму вічем жовківским, — як він обі ті пригоди перестрибнув! — справозданє єго в Жовкві знаменито удало ся, а віче в Жовкви було "москвофільске"...
Що тут було над ким сожалїти і на що обурюватись — се зрозуміє і признає кождий совістно і здорово мислячій чоловік. Досить лише то одно взяти на увагу, що заступник народу найбільше угнетеного в державі, народу, котрий як найбільше потребує політичної свободи до свого розвою, отже повинен найгрімче протестувати против урядничої самоволї, посуваючої ся аж до касованя права конституційного, — заступник того народу виголошує в парляменті такі засади, против яких навіть найреакційнійше сторонництво парляментарне, "коло" польске, мусїло внести интерпеляцію до презідента міністрів, до свого "rodaka"! Навіть "коло" польске своєю интерпеляцією мусїло заложити протест против того, щоби староста присвоював собі право приписувати послови, кілько раз він мав ставати перед виборцями, — а п. Вахнянин в своїй бесїдї в парляментї стає на тій самій противконституційній засадї, що старости Лясковскій та Горецкій, і каже, що для такого посла, як Новаковскій, досить двох-трех зборів виборчих. Чи то — просто сказавши — не скандал?! Поминаємо вже се, що — як справедливо опісля піднїс п. Романчук — п. Вахнянин поступив собі взагалї не "honnet", напавши на свого товариша-посла з сойму в такім місци, де той не має можности оборонити ся та й не дав п. Вахнянинови нїякої причини до нападу на него. Замітимо тут хиба ще се, що не знаємо, чи п. Вахнянин, наводячи статистику зборів в перемискім повітї після слів самого п. Новаковского, подав також і се, що в 1894 роцї на 24 віч заборонено 10 і що в 1895 роцї на 59 зборів було 24 процесів політичних! Що в 1896 роцї було аж 56 довірочних зборів [очевидно дрібних], то тая досить висока цифра була лиш конечним наслїдком заборон віч публичних в роцї 1894-ім.
П. Вахнянин, щоби якось замаскувати властивий мотив свого виступу, показав на "відворотній сторонї" образа — страшилище радикалізму з атеїзмом і комунізмом. Дуже хитро! Але-ж ми спитаємо п. Вахнянина: чи він, любуючи ся в статистицї, нїколи не був цїкавий обчислити собі, кілько то старости заборонили віч і зборів устроюваних не радикалами, але народовцями, і то навіть священиками? Але правда, п. Вахнянин показував "відворотну сторону" образа... а до тої сторони заборони віч не-радикальних не належали...
Що-до самого страшилища радикального — ми полишаємо самим радикалам розправити ся з п. Вахнянином; они будуть тут мати нагоду висказати ся і неодну квестію поставити яснїйше. І ми не годимо ся на неодно в поступованю радикалів і поборюємо то, що уважаємо за шкідне, але п. Вахнянин — що правда, то правда — безперечно дуже тут "переборщив". Насамперед радикали при торічній ревізії проґрами усунули з нeї квестію реліґії і віри, а послїдний літоґрафований патент Іосифиньскій появив ся — як відомо — з жерела взагалї не-руского, але з иншого. На вічах і зборах радикальних — о скілько знаємо — иде бесїда не о реліґії, о св. евхаристії та о патентї Іосифиньскім, але о инших річах — звичайно о реформах виборчій, податковій, громадскій, дороговій і т. п. Та й що-до домен державних — то сю справу ставлено на вічах радикальних не так, щоби домени "забирати", але щоби правительство парцелювало і розпродувало безземельним або малоземельним селянам, — а се чей-же не "комунізм". О всїм тім п. Вахнянин певно добре знає, але щоби мати якійсь позір мотиву до своєї заяви, що він з п. Барвіньским не можуть протестувати против касованя конституційного права старостами або — як він виразив ся — до ставленя "натуральних запір", — мусїв малювати радикального чорта страшнїйшим анїж він є на дїлї, а до того могла послужити єму хиба лиш тота... "буйна фантазія", з якою передає "факти" кождий новокурсник — чи то в бесїдї парляментарній, чи в промові до виборцїв в Куликові, чи в статьї в "Правдї", "Буковинї", "Народній часописи" або і в "Przegląd-i" Масловского.
Зі всего-ж виходить, що з якого-небудь боку глянути на бесїду п. Вахнянина, з-від усюд визирає таке, що мимохіть мусить викликати як не обуренє то несмак.
П. Вахнянин почув зараз в палатї verba veritatis від послів з різних сторонництв — знаменито "счесав" єго д-р Люеґер, хоч таки найудачнїйше висказав ся про него п. Леваковскій, мовлячи, що "бесїд п. Вахнянина годї брати на серіо". Так єсть! — се тото звістне, класичне: "фу!"...
Але-ж з другої сторони годї легковажити сего, що і тото "фу" віддає противникам руского народу великі услуги і длятого тую спілку, в котрій по-при пп. Барвіньскім і Смалю Стоцкім третим в проводї єсть п. Вахнянин, правительство піддержує і буде піддержувати для дальшого розбиваня здорового руского орґанізму і затроюваня єго духа народного. Годї — кажемо — легковажити сего. Але ми маємо кріпку віру, що рускій народ, дававши собі раду з Зибликевичами, Черкавскими, Савчиньскими, потрафить дати собі раду і з нинїшними "баденюками"...
Дѣло
09.10.1896