Питання побуту робітників, особливо репатрійованих, має величезне значення. Адже не треба доводити, що якщо робітник, прийшовши в свій гуртожиток, знайде в ньому порядок, тепло, чистоту, затишок, він добре відпочине і працювати буде ще краще.
Як же розв'язали це питання — питання побуту репатрійованих робітників — в міській транспортній конторі (директор т. Левін)?
Гуртожиток для цих робітників є, це правда. Але... (Дуже часто, коли хочеш сказати про щось хороше, наприклад похвалити людей за їх гарну роботу, саме напрошується оце "але"). Отже подивимось, що ж є в цьому гуртожитку.
Власне кажучи, майже нічого нема: ліжок немає, ковдр також (хоч на складі вони є), скрізь в кімнатах бруд, вільно гуляє вітер (бо вікна розбиті, а повставляти "нема" кому). До того ж в гуртожитку ще й світла немає. От і відпочивай після роботи, як хочеш!...
Погано, дуже погано робить дирекція транспортної контори. Де ж її турбота, піклування про репатрійованих? Гірш того, тут відсутнє навіть людське ставлення, поваги до робітника. Щоб не бути голословними, наведемо приклад: репатрійованому робітникові інваліду т. Павлову А. Н. дуже важко працювати в нічній зміні. Сподіваючись знайти співчуття, він попросив інженера т. Сопіка перевести його в денну зміну, але останній, замість вияву уваги до хворого, не захотів з ним розмовляти.
Гадаємо, що таким бездушним, бюрократичним ставленням до репатрійованих робітників з боку директора Левіна та інженера Сопіка зацікавляться відповідні органи і вживуть для викорінення цього негайних, необхідних заходів.
Т. Попович
Нафтовик Борислава
11.12.1945