А. Первісні варіанти в основному тексті.                                            (Присвячую Сафатові Шмігерові)   І.  

А. Первісні варіанти в основному тексті.   Данило чекав коло білої брами, дивився в панський город, як злодій, і не важився зайти.   — Ніби я знаю, ци суда можна йти, а як вібіжит та даст у писок, а я вітки знаю, шо не даст?   То були біленькі, рівненькі стежки по панськім городі, і він за них боявся бійки, бо лишень ними він міг до двора дістатися. Поки що чекав коло брами.  

Б. Друга чистова редакція. Друкується за автографом.   ДОРОГА   в[ельми] п[оважній] Евг[енії] Калитовській на д[арунок] 28. II. 1900.   — Я йду, йду, мамо...   — Не йди, не йди, сину.   Пішов, бо тота дорога була єго судьбою. Бо стелилася перед очима — далека, сина, таємна.   Кожді ворота минав, всі білі вікна.  

А. Текст першодруку („Праця“, 1897, № 15 і 16, стор. 119—120, Чернівці)   СТРАТИВСЯ   У кутику на лавці сидів та ховав голову у писану тайстру. Же­лізниця летіла і гуділа якимось твердим тактом та гей молотом валила у душу мужика. Час від часу показував із за тайстри свою твар, та була заплакана. Всі дрімали, а єго сон не брався. Глядів по людях та й плакав, але ховав знов голову, аби хто не уздрів. Сльози падали як дощ. Падали як раптовий, що нараз пуститься, та й не забавки уймаєся.  

Б. Перша чистова редакція. Друкується за автографом. Кінець не зберігся.     1. Іван приймав кумів, пив з ними горівку і балакали.   — Мині оце зле віпало, так зле, що аж, аж!   — Бог дав то треба приймати...   — Та же з богом битиеи не буду, але чьис такий горьичьий а прикрий.   — Діти, куме, ще нікого на біду не спровадили. Діти піна на воді, щос на них трісне та й по них! Гріх нарікати.   — Та я нічо не кажу, аді, троє їх було і четверте найшлоси але чьис усему пан.

А. Текст першодруку („Праця“, 1897,  № 15 і 16, стор. 119—120, Чернівці).   СИНА КНИЖЕЧКА   Отот Антін, що отам пяний викрикує на толоці, був все якийсь нещасливий. Все йшло ему з рук, а нічо в руки. Купить корову, та й здохне; купить свиню та й решетину дістане. Отак за кождий раз.  

MORITURI „Богачі“   При­свячую Володимирови Дорошенкові.     Ще до сходу сонця вони сходилися до голяра Тимка щонеділі і свята сходилися до голяра Тимка аби голитися і підстригати чупер. Приносили з дому то хліб то солонину то інший харчь а гроший ніколи. їх було вже небогато в селі, що держалися Тимка, бо одні повмирали а другі про­пали на війні. Але від трийцяти літ вони привикли мати оцей схід і не покидали його.     ­—­—­—­—

A. Перша чорнова редакція. Друкується за автографом, що надіслав B.Стефаник в листі до Софії Морачевської-Окунєвської (1897 р.).                                                                                    Софії М[орачевській]   З хорім надвір висипалося богато смутних людий. Як від умер­лого виходили.   Вийшов с тих хорім і молоденький хлопець з обстриженою головою.  

В. Початок третьої редакції. Друкується за автографом.   БОГАЧІ   — Не галасуйте, старі пайташі, як хлопці, я вже оглухла.   — Ти сиди, Насте, на печи спокоєм, бо ти давно оглухла глуха.   — Трицять років сижу межи вами як у млині щосвята і кождої неділі.   — То забирайся.   — Отак маєш, забирайся, бабо, зі свої печи з хати, бо богачі поприходили. Я й так не можу вулиці перейти через ваші жінки: ти любиш наших чоловіків, вони тобі солонину виношують та хліб.  

А. Початок першої редакції. Друкується за автографом.   СОНЦЕ   — Ви регочетеся як коні, оглухнути м[ож]на, старі пайташі, а хлопцям пара.   — Сиди тихо на печи ти й так глуха.   — Як трийцять років чую ваше рзанє, то не диво, як свято або неділя в свято або в неділю, то так як в млині.