A. Перша чорнова редакція. Друкується за автографом, що надіслав B.Стефаник в листі до Софії Морачевської-Окунєвської (1897 р.).
Софії М[орачевській]
З хорім надвір висипалося богато смутних людий. Як від умерлого виходили.
Вийшов с тих хорім і молоденький хлопець з обстриженою головою.
Всі на него дивилися і всім здавалося, що та голова впаде десь далеко у чужих краях на каменисту цісарську дорогу.
Вийшла мама за ним.
— „Ти вже йдеш, синку
— „Йду, мамо'“.
Усі жінки заголосили, як вчули, що син мамі відповів.
А мама ридала якби груди єї пірвалися — так дуже голосно. Приступив до сина тато.
— „Сідай, синку, бо колію спізнимо“.
— „Не йди від мене, дитинко, на кого мене лишаєш ?“ —- голосила приповідаючи мама. Увесь мир подався д’ воротям. Мама стояла коло сина та притулила сиву свою голову до синової, обстриженої.
— Синку — питався коло воріт тато — а мені хто, небоже, кукурудзки висапає?
Оце слово впало як грім на зібраний мир. Хлопи заревли, жінки заплакали аж до неба. Мама стояла коло сина та в долонях тримала єго голову, старий тато хитав головою, а нарід плакав.
На небі половина місяця у хмару уступила.
Потім йшли гурмою через ліс сухим листям та й вийшли у поле.
Став молодий рекрут та й взявся прощати.
— „Бувайте здорові і свої і чужі. Як би-м вам чим докорив то простіть менї“.
Плачь у чистім поле. Мама ймилася коліс та й не пускала. Син з татом відтрутили та й поїхали до колії.
У ясну ніч на тоці лежала мама та хропливим голосом заводила: відки тебе візирати, де тебе шукати.
================
[ПЗТ, I, с.264]
16.07.1949