Від Підкаменя, що біля Бродів, до Збруча, а далі понад Збручем тягнеться пасмо пагорбів, які тут називають горами, — Медобори. Вони природною межею відділяють Галичину від Волині та Поділля. А ще у Медоборах збереглися давні святилища.

Над Збручем тягнеться пасмо пагорбів, які через особливість рельєфу називають горами, — Медобори. Між містами Гусятин і Сатанів археологи виявили кілька культових городищ і супутніх їм поселень – давні люди часто лаштували святилища на панівних вершинах своєї місцевості [5].

Серед горбистого пасма Медобори, яке через стрімкий рельєф називають горами, височіє гора Богит. Зрештою, її називають по-різному: Богит, Бохит, Бохіт, Бохут. Гора досить суттєво виділяється в околицях, то й не дивно, що свого часу тут було сакральне місце – люди в давнину часто влаштовували святилища на панівних в околиці вершинах [2]. Що ж таке було на цій горі, що притягує сюди щораз більше туристів і сучасних язичників?  

1848 року в річці Збруч на північ від села Личківці з галицького боку було знайдено «Збручанський образ» (так званий «ідол Святовита»), що стало передумовою до наукового дослідження терену.    

Неопалима купина — незвичайна рослина, описана в леґендах і в П’ятикнижжі  — зацвіла на Тернопільщині. В науці вона відома за назвою ясенець білий, і її магічну властивість горіти та не згорати давно пояснено. Однак це не позбавляє рослину глибокої символіки — люди віддавна й дотепер кажуть «неопалима купина», коли означують виняткову незламність, вічність, незнищенне оновлення…