Компроміс — це не фабрика солодощів, а піт і мозолі. І малі сенсовні кроки, жодних великих ідей.   У процедурній демократії компроміс найважливіший. Він є, по суті, її істиною буття. Так вважає, наприклад, Річард Рорті. Завдяки компромісу ми маєм уникнути двох великих небезпек: громадянської (холодної чи військової) війни та перенесення політичної суперечки поза парламент, на вулиці, барикади, шибениці.  

Серед запитань, які ставили після трагедій у Бостоні, Лондоні і Стокгольмі бракувала одного: "Чому?". Чому молоді люди це роблять? Ми вже не ставимо таких запитань терористам, тому що знаємо, що відповідь, навіть якщо яку-небудь дадуть, буде – з нашої точки зору – маячнею.   Для того, щоб виступити проти зла західного світу, щоб зашкодити американській та європейській політиці чи щоб взагалі дати сигнал, що вони існують. Це глибоко суперечить способу мислення, до якого ми звикли у західній цивілізації – з елементарно раціональним підходом до світу.