Виховна самокритика — похвальна, потрібна, необхідна річ. Коли вона яскраво підкреслює темні риски зі шкодою для ясних — річ щонайменше зайва, дарма, що роля кожного критика невдячна. Коли ж робимо вже землякам своїм закиди — будьмо справедливі: надто не хвалім, але й не гудім. Очевидно, злободенним завданням преси є зазначувати негативні риси рідного громадянства для педаґоґічних цілей. З природи речі такі критичні статті стають дещо однобічними, хоч напевне автор таких статтей сам, крім тіней, бачить також світла.