(Памяти вістуна Івана Яварського, що погиб у рідній хатї в селі Людвиківцї над Серетом у вереснї 1915 р.).   — Так! То він... Ах, Івасю мій, Івасю... Ти ще живеш? — кричав старий Гнат, обіймаючи свого сина, котрого більш року не бачив уже.