Був раз такий трафунок. Сиджу си в «Вавілоні». Епоха «Весняних ігор». Сиджу сам і цмулю собі вино, цмулю та й цмулю, бо мав півдня судовий процес, і так він мене висмоктав, що я вже, як чайовий пакетик. В голові нема ані краплі заварки, сама пустота.
Але ту підсідає до мене Славцьо, сумний і похнюплений. І питає, чи можу його вгостити, бо йому тєжко.
01.03.16 | |