Після війни поняття «богема» щезло, натомість з’явилася «творча інтелігенція», що звучало дещо по-дебільному. Відповідно й з’явився у Львові Клуб творчої молоді на запліччі теперішнього готелю «Опера».  

  До війни Львів мав свою богему, дуже чітко структуровану і неймовірно цікаву. Її захопливе життя і її кнайпи описали Петро Карманський, Остап Тарнавський, Роман Купчинський, Едвард Козак. Францішек Яворський, Мар’ян Тировіч, Анджей Хцюк, Станіслав Лям, Юзеф Майєн та багато інших. Усі їхні свідчення я зібрав був у «Кнайпах Львова».  

  Епоха була дрімуча, але припадала на мою молодість, і згадувати про неї без ностальгії неможливо. Правда, ця ностальгія не стосується комуністичного режиму і способу виживання у тому режимі, а більше веселого байдикування, нічогонероблення, водіння кози від кнайпи до кнайпи і безконечних закохувань.  

  Вечорами у центрі Львова кипить бурхливе життя. Вуличні музиканти, бездарні й талановиті, нудні й запальні, дівчата з бандурами, дядько з глиняними свищиками, купи туристів, різні мови... Море звуків. Море емоцій.   Центр переповнений, навіть по закінченні джазового фестивалю. І у всіх кнайпах людно. Львів гуляє.  

 

  Нещодавня блискуча стаття Олі Гнатюк про глибоко тенденційну книжку Таріка Сиріла Амара привернула мою увагу уже самою персоною автора, з яким мені доводилося спіткатися у Львові і в Нью-Йорку.  

  Як з виделки виточити голку? Ніхто над цим не замислювався? Невже?   А як з кардана змайструвати шило? Теж не думали?   А з ломика?   От і я не думав. Хоча ми якраз чимось подібним займаємося уже роками, демонструючи свій невиліковний ідіотизм.  

Найцікавіше з інавгураційної лекції Юрія Винничука на початок VII Міжнародного фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі записала спеціально для «Z» Юлія Кушнір. Фестиваль триває ще до 10 червня, повну програму можна побачити за посиланням.    

  Я інколи дивуюся, як люди, що не є фахівцями в тому чи іншому питанні, все ж намагаються висловитися. Справа навіть не у фаховості, а в звичайній поінформованості. Якщо хтось вважає себе публічною особою, то варто все ж було б ознайомитися з історією перш, ніж молоти дурниці.   Святослав Вакарчук чудовий співак, але не раз уже висловлювався так, що це викликало глибокий смуток і щире побажання для нього краще співати, аніж щось говорити.  

  Декомунізація – один з найвагоміших здобутків нашого часу. Відразу за нею чи то пак в її ж руслі йде заборона компартії. Переважна більшість українців не надає цьому всьому великого значення, бо переважна більшість мислить іншими категоріями, для яких близькі твердження опоблоку: декомунізація нас не нагодує, є справи й важливіші.   Звісно, що не нагодує. Але вирве нас із лабет Москви і наблизить до Європи.