Ще ніколи не були ми такі байдужі на всі події, що заскакують людей у житті, як тієї памятної весни 1940 р. Був це кінець квітня, час великодніх свят, тоді, як боєві дії у Норвеґії наближалися вже до вирішної фази. Та тут, за лінією Мажіно, всім було це байдуже. Ми щоденно чули ці французькі, далекі від правди, комунікати, обмірковуючи їх по свому й забували, за важкою щоденною працею, про Божий світ. А були це часи, коли дійсність змушувала нас критися по мишачих дірах, щоби зникнути з очей напасливим жандармам, які силували нашу молодь вступати до польської армії.

Будучи вчителем французької мови в одній ґімназії на західньо-білоруських землях кол. Польщі, поїхав я з доручення берестейської шкільної кураторії до Франції на курс французької мови, що його щорічно орґанізував Інститут чужих мов при університеті в Нансі.