У ці ледь відбруючі, наповнені складнопідрядними ритмами і мерехтливим світлом композиції, де минуле відчутне як паралельний часовий вимір, можна вдивлятись годинами, як в хитроплетений східний килим, фантасмагорії інею на склі чи вигадливі сецесійні арабески….

Не втримаюсь, перефразую Євгенію Нестерович, яка сказала це про Тараса Прохаська, що «він живе, як пише, і пише, як живе». Оце Леся Квик саме так малює, як живе, і живе, як малює. Графік від Бога, бо графіка  – це талант перетворювати об’єкт на знак, а подію – на формулу. Її графіка досконало лаконічна, як японська поезія. А живопис щирий, як дитячий малюнок.