Промова на ювилейнім Шевченковім сьвятї в Коломиї.   Девятнайцятий вік дав Україні великого поета, мученика за правду, славу і волю України, Тараса Шевченка.   Хлїборобська, кріпацька дитина, що якраз перед стома роками 1814 під найбіднїйшою стрілою прийшла на сьвіт Божий, своєю цікавостю, своїм талантом, своїми здібностями до малярства звертає повну увагу на себе і доводить до того, що при помочи добрих людий 1838 р. викуплений із панської неволї Тарас став вольним і може побирати науку малярства в Петербурській академії штук.  

Статя надіслана.     Прошу Вас, Пане Редактор, дайте з ласки своєї притулок отсим словам, нехай, хоть пома­лу, розкриваєть ся уся правда, бо цего дуже по­трібно в часах, де багато людий прикладає рук, аби як найбільше закаламутити справу, що сама собою зовсім чиста і ясна. Я доси мовчав, мовчав як заклятий, поки лиш мене судили і мої особисті прикмети, бо суд наді мною, хоть треба-б було вислухати і мене, всетаки належить не до мене.

Припала менї честь, видати друком отсю „Сину Книжечку,“ уважаю проте своїм обовязком сказати кілька слів з тої нагоди.