І наші в'язниці, всі ті солодкі тюрми, в яких ми перебуваємо тут, на свободі, показалися б нам у своїй наготі, якби не було цих кільканадцять особливо небезпечних, приречених на щохвилинну духовну працю заради всіх нас. 

Література перетворилася на диктатуру того, що прийнято відсікати. На тиранію стилю, початку, кульмінації і закінчення, вирваності з часу, з простору, з геометрії складних площин, з безконечної послідовності. Гауптові вдалося вирватися із цієї лінійності.

То, що хтось із делеґатів Собору стане Папою, мені видається безсумнівним. Бо українська унійна Церква – це те, що виявиться цілковито необхідним майбутньому католицизмові й християнству.

Можливо, все це мене переймає передовсім тому, що я є людиною, яка живе у мові. Але, навіть якщо так, то чим такі люди як я гірші від аутистів, вільних підприємців, гомосексуалістів, євреїв і переселенців. 

Нема такої місцевості, де б поруч не жили і ті, хто воював, і ті, хто годував, і ті, котрих вивезли, і ті, хто здавав, і ті, хто винищував.  І все це відомо, і ніщо не забуто, лиш не треба про це писати. Того, що вчинено, не зміниш. Так собі жиємо до доброї нагоди. 

«Я щасливий, коли дізнаюся, щось дуже просте і рідне від людей, яких можна назвати випадковими. Вони відразу стають близькими.»

Гуманізм протестував і бунтував супроти того, хто привів його у буття. А тим часом вже те, що створили люди, протестує і бунтує супроти людини. На  місці етики запанувала естетика. Все, що гарно виглядає є добрим. 

Архаїчність українського життя полягає передовсім у тому, що ми все ще не вийшли із укладів і розкладів феодалізму. Можливо, це нормально. Але це дуже прикро.

Українська державність знову стала жертвою свого найгеройськішого міфу. А гречкосіям і реєстровим доводиться мучівно вибирати між ідеалами свободи як усвідомленої необхідності і небезпечної та безглуздої козацької волі.

Життя по-російськи може усвідомити тільки той, хто там був, зрозумівши, що жизнь – копейка. Російська література максимально відверто говорить про цей жах. За це її можна любити. Але – Бога ради – не треба любити Росію через цю літературу.