Ця премія завжди була компромісом між примусом і творчістю, інтересами владної верхівки та культурного середовища – найчастіше однак компромісом програшним

Українська влада, некомпетентна в усьому, за що б не бралася, в питаннях історичної пам’яті просто ніяка. І як цією ніякістю не скористатись?

...все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,  коляда збувається, сіно, свічка.  А проте лише у вертепній скрині,  до якої доступ і вхід крізь вічка,  бо насправді нема яскині. Нині  я, здається, готовий прийти з дарами,  хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.  Тут мене ловили вітрини, брами.  Треба їхати. Може, сконає Ірод. 

Нас уже ніяк із тієї бронзи не стерти й не витравити. Десь у глибинах, у найдальших закамарках вічного роману було передбачено й закодовано також і наше «дай нам сьогодні».

«Колективний Лукашенка» в українських головах, безперечно, суттєво доклався до цьогорічної перемоги «нових облич»

Куди поділися невидимі борці? У них закінчився спрей? Натхнення? Може, фінансування? Стільки запитань, що краще не відповідати на жодне

Російський ліберал закінчується там, де починається українське питання. І не тільки.

За кожною п’ятницею настають субота, неділя – а там і понеділок, 9 грудня. І не дай Боже він також виявиться чорним

Щиро жаль цю маленьку людину, розчавлену непосильними тягарями її пародійного правління. Ув його очах метафізичний смуток і концентрована туга. Де я?  Що я тут роблю?

Спершу Москва, потім Київ. Об’єднавча формула «єдіная краина», схоже, бере свій початок ще в тих далеких роках. Фарс перед трагедією, а не після неї