[Де-що з калускої педаґоґії і з калускої автономії.]
Бідний той земляк наш, бувшій управитель школи з Николаєва, що нинї опинив ся за Краковом в Скавинї! Анї рускої церковцї там, де би міг замовити богослуженє за много заслуженого голову "Просвіти" бл. п. Омеляна Огоновского, анї товаришів Русинів, з котрими міг би там завязати філію pycкoгo товариства педаґоґічного, котрого головою єсть член краєвої ради шкільної посол Барвіньскій... О скілько щасливійшій оден учитель з нашої калускої школи — Поляк — кілько він має простору для своїх патріотичних подвигів! Ледви настав з початком сего року шкільного, а кілько то він уже потрудив ся для вщіпленя духа "narodowego" в дїти шкільні — не кажемо в польскі [котрих єсть небогато] і в жидівскі [бо ті "bracia", тілько "mojżeszowego wyznania"] але і — в рускі.
Не знаємо, на скілько взагалї оно педаґоґічно: казати дїтям зносити до школи гроші на закупно сего або того — а сей п. учитель частенько того способу уживає. Перед кількома тижднями казав приносити на закупно мидницї, потому на червоний атрамент для поправлюваня задач... У дитини наказ учителя значить дуже богато, впрочім дитина й боїть ся, щоби учитель не був лихій на ню, а коли біднятко нераз не може видайкати у убогої матери, то хиба взяти крадки кілька яєць та продати... Але буває "принос" нераз і — чисто "patryоtyczny". Так п. учитель заповів школярям, щоби поприносили кождий 50 кр., а він справить им шапки сокільскі — конфедератки, які носять і калускі поліціяне — та й замовив тії шапки у шапкаря жида Шпербера. І от нинї бачимо дїтвору шкільну, як по містї парадує в конфедератках з индичими перами, а в короткім часї так уже вимуштрувана, що при поздоровлюваню старших уже не здіймає шапки, але салютує цїлком "według przepisu"... Не треба й казати, що між шовіністами польскими, котрі навіть народної школи не хотять полишити властивому єї призначеню, згаданий учитель здобув собі за те велике признанє. Та він на тім подвигу не гадає кінчити. Недавно той учитель пороздавав школярям своєї кляси патріотичну польску відозву затитуловану "Dzień ofiary", що починає ся словами: "Zbliża się znowu rocznica" [3-ого мая] а взиває до складок на "towarzystwo Szkoły ludowej" — розумієсь: "polskiej". В день 3-го мая, яко в роковини польскої конституції, дїти мусїли йти на богослуженє устроєне в костелї товариством "Sokół"... I все те дїєсь під оком окружної ради шкільної і инспектора. А нехай би так учитель-Русин починав собі в дусї рускім! Но-но!
А тепер по педаґоґії автономія.
В Перекосах, селї в калускім повітї, належало ся громадянам 87 зр. 04 кр. за кватирунок войска в часї торічних маневрів именно за днї від 23 до 29 серпня. Тимчасом начальник громади Микита Кобута виплатив усего 50 зр. 88 кр. а 36 зр. 16 кр. десь запропастило ся. Наведу кілька имен селян, котрі потерпіли кривду: Гринь Баран замість 1.92 зр. дістав 1.20, Орина Сорока замість 5.58 дістала 5.00, Яким Бура замість 3.48 дістав 1.50, Иван Кобута замість 2.21 дістав 1.40, Кондрат Бабій замість 4.89 дістав 2.98, Данило Бура замість 1.61 дістав 1.40 зр. ітд. Бідні селяне удавали ся через адвокатів і до войскової команди в Коломиї і до видїлу повітового в Калуши, аби якось прийти до своєї належитости, та дарма! Вправдї делєґат видїлу повітового п. Конашевскій списував якісь протоколи і предложив их видїлови повітовому ще 27-ого марта с. р., але до нинї в тім дїлї нїчо дальше не зроблено. П. секретар ради повітової не спішить ся справу предложити, куда належить, а війт дальше здоров війтує в громадї. Ми питали урядників видїлу повітового: чому видїл не віддав справи на розгляд і порішенє суду, а они нам ще докорили, що мовляв: як віддавати справу судови, коли нема нїчо "uchwytnego"? Маєш бабо гостї! Громадянам належало ся 87.04 зр. а дістали лише 50.88, отже пропало 36.16 зр., а панове з повіту кажуть, що нема нїчо "uchwytnego"! А 36.16 зр. не є "uchwytne"? На такій спосіб не було би нїчо "uchwytnego", як би громадяне були не дістали анї шеляга з належної им заплати! Хтось — може й "złośliwie" — сказав, що до часу виборів справа мусить спочивати "w zawieszeniu". Але ми чули, що в справу готова вдати ся сама ґенеральна команда у Львові, бо-ж і їй мусить на тім залежати, щоби через можливі фальшиві толки не потерпів припадком авторітет війсковий...
Дѣло
21.05.1895