Університетська справа.

Звиш 1500 українських студентів вищих шкіл стратили досі три університетські семестри і грозить їм дальша втрата також теперішного літного семестру.

Через два роки виключено українську академічну молодіж від побирання вищої освіти. Через виключення української молодіжі від науки в вищих наукових заведеннях, університетах, техніках і ріжних академіях тратить на значінню також наука по ґімназіях, бо на ніщо здалися українській гімназіяльній молодіжі її ґімназійні студії, коли перед нею зачинені ворота університетів, технік і академій.

Тому з кождим шкільним піврічям зростає число української академічної молодіжі, якій заборонено вчитися. Ця заборона є абсолютна і безпощадна.

Перед українською академічною молодіжю зачинені всі вищі школи не тільки у Львові, але і в Польщі, з цеї простої причини, що українська молодіж не зачислюється до польських громадян і не відбуває військової служби в польській армії.

На заграничні університети не може записуватися українська академічна молодіж, бо не видають їй паспортів, а надто удержання на заграничних університетах переходить фінансову спромогу цеї молодіжі.

Крім цего польські власти заборонили уладжування приватних українських університетських курсів у Львові.

Так далі бути не може!

Наука і освіта не сміє бути звязана з військовістю і війною. Заборона побирання університетської науки ізза військових мотивів є унікатом в світовому університетському шкільництві, є чорною плямою для цілого шкільництва.

Поза тим військові згляди, які подається за причину непринимання української молодіжі зі східної Галичини на університети, є позбавлені правної основи. Державна приналежність східної Галичини не є правно вирішена. Обовязок військової служби в польській армії не є примінений до українського населення східної Галичини і Польща фактично не могла зарядити досі бранки українського населення до своєї армії. Не істнує отже також правновійськовий примус для української академічної молодіжі. А коли нема такого примусу, то й військовий згляд не сміє бути перепоною для української молодіжі до побирання науки у львівських вищих школах.

В справах науки й освіти поза ріжними формальними й правними зглядами обовязував і обовязує в цілому цивілізованому світі принятий звичай, що на університети допускається студентів навіть посторонних держав і народів. Наука, це річ загально людська, це освячене хоч неписане міжнародне добро й право, якого не сміє відмовити нікому ніяка суспільність, яка хоче замислюватися до сімї культурних народів.

Позбавлення української академічної молодіжі можности побирати науку у львівському в університеті, що лежить на її рідній землі, заборона вступу на університет, удержуваний податками українського населення, — це глум та заперечення всякої культури та цивілізації.

Ця заборона перейде певно як документ не тільки до історії української мартирольоґії та польсько-українських взаємин, але як цікавий документ до всесвітної історії здержування всякого поступу та культури.

Жадаємо отже відкриття львівської Аlmае Маtrіs для української а також і жидівської академічної молодіжі!

Вперед!