Оден український поручник що перебував у коломийськім і печеніжинськім повітах від 14 червня до 1 липня оповідає:
В коломийськім повіті Румуни усунули по селах наших комісарів, а привернули бувших війтів з часів Австрії. Команди постерунків жандармерії обняли бувші австрійські жандарми Поляки. Румуни зажадали видачі всіх коней української армії, як в загалі всего державного майна, яка опісля вивезли в напрямі Черновець. Повітом Коломия кермує староста Поляк, а до помочі йому додано одного жида і одного Румуна. Мимо наказу селам видати зброю, зброї Румуни не одержали.
В Коломиї бурмістер Поляк. Відношення Румунів до Поляків і Українців на позір однакове, але Поляків всюди попирають. Відносини між Поляками а Українцями заострені. Часописи в Коломиї не появляються ніякі; доходять польські зі Станіславова і Черновець.
Повітом Печеніжин управляє Українець Ґеник, про якого "Вєк Нови" писав, що се виїмково порядний чоловік. В цілім повіті устрій ададіністраційний остав такий, який був за української влади. З повіту Надвірна находять польські жандарми до печеніжинського і грабують. Вивезли о. Бобикевича з Ланчина; Румуни зажадали його звороту, але до тепер без успіху. Поляки в занятих ними повітах інтеліґенцію інтернують а всіх грабують.
В Печеніжині Румуни оказували перед нашими там оставшими старшинами, з якими війшли в зносини, негодування на антанту ізза сього, що їм не признано української частини Буковини.
Підчас свята з нагоди підписання мира правив в церкві в Коломиї румунський військовий духовник для румунського війська. Були запрошені власти, очивидно Поляки, які одначе не явилися. Українці брали участь приватно. Після богослуження відбувалася дефіляда; опісля промовляв генерал Задік.
З цілого Покуття, так з румунської як і з польської окупації, польська інтеліґенція масово виїзджає в Польщу.
В часі офензиви наших військ опускали Поляки також масово Станіславів. Польське військо теж утікало в паніці, самі Поляки назвали це "овчи пенд" себто "овечий страх". В четвер 26. VI. громадська рада міста Станіславова майже цілий день очікувала приходу українських військ.
Румунський командант у Печеніжині заявив українським старшинам, що як Румуни будуть опускати українську теріторію, то повідомлять про се завчасу.
Що справді мають вони забиратися можна вносити з того, що відпускають масово по 30—40 людей зі зброєю на відпустку. Надто все майно вже вивезли, а стан війська зменшили більше як о половину. Українцям одначе не позваляють орґанізуватися, за те Полякам наказують щоби вони голосилися до польської армії. В тій ціли коломийський староста видав оповістки, а в Печеніжині оголосив це румунський командант. Латинники по селах заявили, що вони Українці й до війська не пішли; а ті Поляки, що зголосилися, по 5 днях повернулися зі Станіславова, говорячи: "Жодкєвкі нє бендзєми єсьць."
Другий наш інформатор (хорунжий) оповідає про відносини в Городенці:
В Городенці жандармерії до тепер небуло. Мала одначе орґанізуватися українська, по порозумінню з нашим комісарем Лепким і румунським командантом. Але Поляки-жандарми внесли протест і румунський командант зарядив, що по стаціях мають бути старі активні жандарми, без ріжниці народности, але що Українці повтікали, осталися самі Поляки.
В Долині пов. Товмач дня 27. VI. краяли Поляки живцем нашого селянина Миколу Ріпу за те, що він мав помагати і при обеззброюванню одного польського жандарма. Він серед мук помер.
Стрілець
12.07.1919