"Обніміте брати моі найменшого брата".

Тернопіль, 20. травня 1919 р.

Коли як коли, але в теперішну хвилю ми всі повинні становити одну родину, повинні відчути, що ми братя, сини одноі матери. В наших серцях повинна жити одна ідея, нами повинно керувати одно змагання, а се збудовання Самостійноі Украінськоі Держави.

У нас не повинно бути, щоби лиш одна горстка, одна партія будувала величний храм нашоі держави — при кермі корабля мусять бути представники загалу суспільности.

Всі они як рідні братя повинні спільними силами ділати на щастє і долю рідного краю.

Нам треба раз зрозуміти, що до будови держави потрібні всі стани суспільности: військо, селяне, робітники, промисловці, урядники, учителі, священники, ну словом, всі украінські сили.

Бо лише спільними силами виберемо добрі дороги і збудуємо сильну державу, де не буде між нами противників, де будуть всі задоволені, де всі зійдуться як братя, що нині розбиті бурею партійних ворожнеч осіли на ріжних островах.

А тоді сповняться слова нашого пророка: "усміхнеться заплакана мати''.

Правда, тепер ще стоять перепони між ріжними станами нашоі держави.

Декотрі з селян з недовірям глядять на справу будови своєі держави, декотрі вояки відтягаються від військової служби.

Спитаймо, що за причина сеі невідрадноі прояви? Безперечно, бувші відносини, бувша неволя, яка держала народ в несвідомости, в темноті, а також велика вина нашоі інтелігенціі, що не хоче народові роз'яснити його несвідомости.

Народ жадний почути слово правди, почути історію своіх батьків. Він несвідомо лиш в піснях співає про се, як колись його славні, завзяті батьки-козаки боролися до загину за свою вітчину, за свою віру і не втікали з поля бою, а клалися до останнього в жертву за рідний край і доперва по ix порубаних трупах ворог міг вступити на украінську землю.

Зрада рідного краю, сеж була найбільша неслава для наших хоробрих батьків.

І ще про давнійші часи народ несвідомо згадує в піснях, а то про се, як много сот літ тому наші славні предки вибирались в похід на дикі орди Печенігів, Половців з клятвою: "Добути, або дома не бути".

Лучше нам порубаним бути на шляху, як утечи з поля битви перед ворогами.

Так клялися наші славні батьки, коли вирушали в похід і клали своі буйні голови в обороні рідного краю.

Миж ix сини. Чиж в нас не пливе давна горяча козацька кров? Чиж нема вже в нас тоі посвяти, тоі любови до рідного краю?

Ні! Она в нас є. Она дрімає. Іі треба розбудити, треба розжарити сей тліючий огонь, а він загорить ясним полумєм і засіяє над цілою Украіною. Тільки нам треба роздути сей попіл, що скриває ту іскру любови, треба стерти ту ржу, що осіла на наших серцях.

Треба освідомити народ, треба зближитись до него і по братньому заговорити до него, роз'яснити йому хто він, як йому було і що йому належиться.

І тут наші свідомійші одиниці повинні взятись до діла, працювати по селах, працювати і в війську.

Учителі і священники повинні ту працю робити по селах, старшини у війську. Треба тільки посвяти і любови до рідного краю, а діло довершиться.

Тоді не буде ворожнечі між селом а інтелігенцією, тоді буде більший запал і посвята у нашого селянства, тоді народ наш не піде за голосом злобних агітаторів. Ніхто не зведе його з правдивоі дороги. Він стане сильним як скала, о котру розіб'ються всі ворожі змагання.

Народ наш, як бачимо тепер на Украіні наддніпрянській, вже повстає до боротьби з ворогами. Він бачить, як його жорстоко обманули ті чужинці, що прикидались братами. Він зрозумів, що треба вигнати всіх ворогів, які обсіли украінську землю.

Я перед нами, на західній Украіні, ще досі грозою стоіть польська неволя, а крім того будова такого державного ладу, щоби не було у нас панів, булиби всі громадяни з рівними правами.

Треба підняти свідомість народу, з для цього не вистарчить лиш в часописях писати та відозви висилати з інформаційного бюра, але треба заговорити до народу живим словом, показати йому, що ми про него дбаємо як про рідного брата, а тоді не повторяться ті сумні случаі, які ми бачили що народ через свою несвідомість а злобу ріжних агітаторів і ложних спасителів, провідників, упадав на дусі і сходив з правдивоі дороги.

Пора сповнити слова Шевченка, котрий благаючими словами взиває нас: "Обніміте брати моі найменшого брата."

Українські вісти