Боєвище коаліційне.

У Львові, дня 25 н. ст. падолиста 1893.

Кожда днина, а майже кожда година приносить нам множество вістей з боєвища віденьского, де кипить і варить ся як в папіяньскім горшку. Ледви, по великих трудах, зложилось коаліційне міністерство з трох найбільших сторонництв парляментарних, як уже наспіли глухі вісти, що два міністри яко сторонники клюбу кн. Гогенварта, Шенборн і Фалькенгайн, наміряють виступити з коаліції. Ледви подали собі руки до взаїмної оборони своїх окремішних интересів три найчисленнїйші клюби, як уже наспіла вість позитивна, що клюб консервативно-клєрикально-національний ґр. Гогенварта розпадаєсь, а навіть сам провідник єго задумав відсунутись від житя політичного. Ледви здавалось, що три згадані сторонництва чисельною силою зможуть бодай на якійсь час удержатись при кермі державній, як уже наступив факт, що всї невдоволені елєменти ради державної сполучують ся в фалянґу славяньского клюбу і стають в явній опозиції до свіжо заповідженої системи.

Невідрадний образ, а мабуть наслїдки такої мутної ситуації будуть ще невідраднїйші.

Де-ж глядати за причинами всего того? Причини лежать дуже близько і их спостереже кождий, хто обєктивно, без пристрасти приглядав ся внутрішній політицї Долитавщини, яку від початку ери конституційної вели всякі кабінети австрійскі. Розбирати ту політику, кожду з окрема, годї на сїм місци. Критика исторії скаже колись, що жаден з кабінетів не підняв ся на становище висше, безсторонне, увзглядняюче в рівній мірі интереси всїx народів долитавских, тим менше і интереси верств, а кождий з них опирав ся на случайних, пригідних і вузкоглядностію подиктованих даних з хвилевими успіхами. Тож і не дивота, що всї ті системи політичні ломилась і падали. Одна по другій при сильнїйшім подуві противного вітру, а побіч того невдоволенє безнастанно мусїло рости і ширшати так, що нинї — мимо коаліції — Долитавщина представляєсь так хаотичною, як може ще нїколи.

Хто нинї вдоволений? Нам здаєть ся, що нїкто. Клєрикали називають ґp. Гогенварта зрадником справ церкви, а консервативно-февдальні елєменти подали руку лібералам нїмецким лише з огляду на висші интереси державні. Сторонництво Плєнера бажало би повороту централізму нїмецкого, а польска делєґація бажала-би повної автономії для Галичини і переваги шляхти над всїми иншими верствами. Націонали нїмецкі позирають куди инде, бодай в меншій мірі на Відень. Антісеміти раді би визволити Нїмцїв aвcтpiйcкиx з неволї буржоазії жидівскої. Словінцї протестують против ґерманізації Каринтії і полудневої Стирії. Полудневі Тирольцї бажають подїлу Тиролю після етноґрафічних границь. Хорвати і Серби дальматиньскі протестують против италіянщеня их земель. Чехи та Мораване бажають реконструкції свого королївства. На Шлезгу, в Буковинї та в Галичинї завзята боротьба національна, а побіч всїх тих різнородних змагань виринає повсюди ще грізна справа соціяльна.

Нам здає ся, що кн. Віндішгрец не буде мати на стілько досвіду політичного, щоби сей ґордійскій узол розмотати — хоч, з другої сторони, розмотанє не трудне. На мечи, котрим би треба розтяти сей узол, повинні стояти два слова: рівноправність народів і справедливе увзглядненє интересів поодиноких верств. Чи возьмесь за таке дїло кн. Biндiшґpeц? — сумнїваємо ся. Вже сама коаліція звязала єму руки. Анї в проґрамі д-ра Плєнера, анї в проґрамі "кола" не находились нїколи згадані основи національні і соціяльні. Тут і там перше місце займав завсїгди звичайний еґоїзм. Один клюб Гогенварта стояв бодай в части за рівноправностію народів, а на нещастє клюб сей — першій розпадаєсь.

Яка-ж будучність?...

Дѣло