Між Нїмеччиною і російською республикою совітів заключено новий додатковий договір, як доповненнє берестейського миру з 3. марта 1918 року. Нa основі сього договору російська республика зрекла ся своїх суверенних прав до України, Польщі, Литви, Фінляндії, Надбалтійських провінцій і Грузії і до заплати 6 мілїярдів відшкодовання, а за те Нїмеччина зобовязала ся до невтральности що до дальшого роздроблення Росії. Таким чином нї Біла Русь, нї південно-східннй Союз (Донщина, Кубанщина, Чорноморщина, Астраханщина, Підкавказзє) не дістали міжнародної санкції з боку Нїмеччини.
Тяжко порозуміти, якими мотивами руководила ся нїмецька державна полїтика, яка істнованнє могучої нїмецької держави опирає на відомому системі "континентальної Европи", при складанню сього договору і на яких стовпах опиратиме ся будівля "европейського континенту". Признаючи за Росією право на Білорусь і південно-східні области, виходило би, що не Україна а Росія становитиме східний стовп будівлї "континентальної Европи", в якої обіймах має між иншим дусити ся також Україна, мимо того, що нїмецькі учені на київському банкетї з 31. серпня устами проф. Вебера східним стовпом назвали саме Україну.
Коли отже будемо оцїнювати останнїй додатковий договір Нїмеччини з російською республикою совітів з погляду "континентальної Европи", то мусимо — пише київське "Відродження" дійти до сього переконання, що "оскільки в учених кругах Нїмеччини ся свідомість ваги України для континентально европейського союзу є повна і ясна, остільки вона неясна й неповна в офіціяльних, урядових кругах нїмецької держави.
Ся непевність і неясність свідомости проявляєть в легковаженню білоруського питання і донської справи. Безперечно білоруська земля убога і національна свідомість білоруського народу мала, але сама Білорусь лежить на великім балтійсько-чорноморськім водянім шляху, який дасть ся легко після війни збудувати, сполучивши каналом кораблеплавні річки Білої Руси такі, як Нїман і Двина з Днїпром. Тому для будучности континентально-европейського союзу білоруський нарід хоч він тепер мало свідомий і економічно слабий представляє потенціяльну вартість, якої не можна викинути з полїтичних рахунків. Відданнє Білої Руси під вплив Московщини і, що за сим іде, під безпосереднїй вплив антанти, підірвало би в самій основі силу континентально-европейського союзу, бо не удалось би сполучити Балтику з Чорним морем водяним шляхом, який був би одною з головних артерій сили самого союзу.
Не менше важною, коли не ще важнїйшою, се донська справа, а радше справа південно-східного союзу. Землї сього союзу: Донщина, Кубанщина, Чорноморщина, Астраханщина, Підкавказзє, лежать на межах культурних країн з країнами некультурними (природнїми). Іменно сї землї лежать на великому шляху з Европи до Центральної Азії: до Персії і Туркестану, до земель, природні багацтва яких великі, але ще досї не використані. Віддати сї землї під безпосереднїй полїтичний вплив Московщини, було би рівнозначним із замкненнєм собі в майбутности дверей до центрально-азійського Сезаму.
Безперечно, що в фатальнім рішенню донської справи завинили в першій мірі самі Донцї. Ми звертали увагу на їхню "временну" самостійність, "впредь до возсоєдіненія Росії" і були певні, що такої "временної" самостійності нїхто не може признати і що таке становище, яке заняли Донцї, пошкодить в першій мірі їм самим, бо се становище не полїтично самостійницьке, але полїтично-бунтівницьке. Наше "пророцтво" сповнилось. Самостійности Донщини не признали Нїмцї і Донцям остаєть ся одно з двох: або покоритись владї совнаркома, або приєднатись разом з Кубанщиною, Чорноморщиною, Ставропільщиною і Підкавказзєм до України, як автономні краї. Нам здаєть ся, що інстинкт самозаховання повинен би донцям подиктувати власне тільки такий вихід із свого скрутного становища, в який вони попали, дякуючи своїм централїстичним симпатіям.
Розвязаннє білоруської і донської справи далоб змогу зорґанїзувати ґрандіозний союз народів континентальної Европи й Азії, до якого ввійшли би, опріч почвірного союзу, також Польща, Литва, Біла Русь, Прибалтійські краї, Україна, Персія і Туркестан. Сей союз народів, які живуть на території, дуже багато упосаженій природою, можна би було звязати цїлою системою водяних і залїзних шляхів, які причинили би ся до небувалого досї піднесення культури й добробуту союзних народів."
Вістник полїтики, лїтератури й життя
15.09.1918