Львів, квітень 1943.
УЦК з підпорядкованими клітинами докладає всіх зусиль, щоб роздобути якнайбільше засобів на потреби суспільної опіки. Теперішні засоби далеко не вистачають, щоб заспокоїти всі потреби — пекучі потреби четвертого року війни. І тому наші Комітети постійно стають перед питанням: кому допомогти, коли годі обділили всіх, потребуючих. Коли б розв'язувати це питання з індивідуального погляду, прийшлося б обділити рівномірно всіх, бо кожний потребуючий має суб'єктивно таке саме право. Але така роздроблена допомога втратила б практичне значіння, звелась би до звичайних гостинців.
І тому наша суспільна опіка сеґреґує потребуючих з іншого становища — зі суспільного, та допомагає в першу чергу тим, які найбільше потрібні для суспільности, отже з одного боку дітворі й молоді, як потрібній на майбутнє, та працюючим, як необхідним під сучасну пору. Зрештою ті категорії не лише найбільш потрібні, але з деякого погляду і найбільш потребуючі, бо не мають змоги промишляти іншим способом: дітвора не вміє, шкільна молодь та працюючі не мають часу.
При пристосуванні такого критерія стрічаються деякі практичні труднощі: що робити з родинами тих, що їм признано першенство до підмоги?
Коли йде про дітвору та про молодь, розв'язка цього питання не викликає поважніших труднощів. Дітвора й молодь або зосереджена в заведеннях заміненої і суспільної опіки (бурсах, захистах), або користає з доживлювання по виховних установах (школах, садках), так що підмога припадає виключно тим, для кого призначена. Важче зорганізувати поміч для немовляти поза дитячими яслами, бо з неї мусять користати не лише саме дитя, але й мати. Допомога для немовляти найбільш необхідна, бо серед воєнних недостач найбільш загрожені найслабші; а саме вони, ті немічні безпорадні єства, забезпечують існування народу в майбутньому.
Іншого роду труднощі насуває підмога для працюючих. Обмежити її до самого працюючого, елімінуючи його родину, практично неможливо; важко уявити собі батька, який сам зужив би приділ, не ділячись ним з ріднею; тому сам він мало користає з підмоги: не дістає відживи, необхідної для продуктивної праці. Що гірше, він, не в змозі дивитися на голод своїх найближчих, втікає на село, де легший прожиток, залишаючи своє більше чи менше відповідальне становище.
Вже з цього чисто практичного огляду виявляється неможливим обмежити підмогу для самих працюючих, елімінуючи їхні родини. Вимагає того і почуття справедливости. Коли двох службовиків, один самітний, другий жонатий і батько двох дітей, дістають по 400 зол. місячної платні, то той другий дістає 4 рази слабшу винагороду і навіть з погляду суб'єктивної потреби заслуговує на допомогу в тому самому ступні, що самітна людина, яка заробляє місячно 100 зол.
Та для нас рішає суспільний інтерес. Той інтерес вимагає не лише, щоб дати працюючій людині забезпеку, яка уможливила б їй втриматись на місці праці з родиною. Родина є не лише додатком, обтяженням, якимсь конечним лихом, якому приходиться робити концесію, щоб утримати працюючого на його стійці, вона творить суспільну цінність сама для себе, незалежно від того, що дає її суспільності її голова, тому суспільність мусить запевнити їй мінімум існування, незалежно від заробіткової спроможности її живителя.
Того не брав під увагу демоліберальний світ при розподілі доходу: він лиш купував від робітника його працю, мов товар, тому не цікавився, чи заробітня платня вистачає на удержання родини. Навпаки — з новітнього суспільницького погляду працююча людина має право не лиш на винагороду за працю, але й на поміч при виживленні родини, яку виховує для суспільности. Тому модерна держава уможливлює батькові родини виховувати потомство різними способами: у формі родинних додатків, премій для великих родин, податкових та інших пільг, приділів у натурі і т. п.
Під польською владою робітник чи нижчий урядовець не міг запевнити своїм дітям потрібної освіти та прожитку, дарма, що були це мирні часи, коли всіх матеріяльних дібр було доволі. Українське громадянство не могло прийти в поміч своїм бідним родинам, бо держава не давала йому на це не лиш матеріяльних засобів, але навіть організаційних рам. Нині збільшилися потреби, але збільшилися й можливості. Правда, на наших теренах тарифи платень не беруть під увагу родинних умовин, але держава, передаючи нашим Комітетам широкі компетенції в ділянці суспільної опіки, дала їм змогу піддати родини окремій опіці. В якому ступні поодинокі наші УOK і Делеґатури вив'яжуться з цього завдання — це залежить від місцевого громадянства, від матеріяльних засобів та праці, що їх громадянство присвятить на оцю ціль.
В. Галіт.
