П’ятниця, субота і…

Ферран Кабальєро

Є багато атеїстів, які найбільше зляться якраз тоді, коли найменше мали би. Щороку в ті самі дати вони дратуються через релігійні процесії, приспущені прапори і навіть через чужі піст і повстримність – роблять це, не усвідомлюючи, що насправді ці дати є найбільш атеїстичними в році. Тому що в ці дні навіть найбільш віруючий згадує, що Бог покинув свого сина і разом з ним – усіх нас. Що оте «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» є найбільш безвірним плачем християнина, і могло би бути найбільш християнським плачем безвірника, якби в наш час усе ще можна було відчувати відсутність Бога як нестачу. Бо, як казав Честертон, у ці дні здається, що навіть Бог зробився атеїстом.

Тож Страсна п’ятниця є запрошенням до цинізму. Це день, коли Бог є переможений чиновництвом, без якого жоден уряд і жоден правитель, що гідні так називатися, не беруть на себе відповідальність за ситуацію. Це день, коли узаконена релігія і буйний натовп об’єднуються, аби віддати Бога на смерть. День, коли прориває навіть цю останню загату від варварства, що нею є дружба. Страсна п’ятниця є днем, коли, як писав Майкл Ґерсон, усяке джерело порядку, справедливості і розради здається цілком позбавленим довіри. Коли будь-яка надія непоправно згасає. Коли в небезпеці знаходиться все, що нас рятує, і коли, за словами Лурі, «усі сміються з християнина, а християнин вражено споглядає те, з чого ніхто при здоровому глузді не повинен би сміятися: страхітливу можливість, що не існуватиме нічого, вартого поваги».

Бачачи цю картину, Ратцінґер влучно нагадує, що «в Страсну п’ятницю ми можемо бодай споглядати те, що вражає, тоді як Страсна субота – порожня. В Суботу вже очевидно, що ніякий Бог не порятував того Ісуса, який називався його сином. Ми можемо бути спокійні; розсудливі люди, які спочатку були трохи занепокоєні тим, що могло статися, мали рацію». Субота, без сумніву, наш день. День, коли нігілізм показує всю свою правду, і коли лише цинізм, здається, здатний захистити нас від самотності, від пустки.

Та в суботу важко навіть цілком цинічній людині. Бо цинік сміється з того, в що вірять усі решта, і для цього йому потрібно, щоби вони знали, у що вірять. Тому в своїй безконечній доброті Бог послав нам фольклор з андалузьким акцентом – аби ми мали, принаймні, з чого сміятися.