Львів, 18 листопада.
Настав час довгих зимових вечорів. В нашому селі використовується їх не тільки для того, щоб підготовитися до найближчої весняної роботи. Ці вечори треба теж заповнити для мешканців села відповідним духовим змістом, щоб цей духовий харч, що його наш селянин дістане впродовж зими, вистарчив йому на цілий рік, коли в нього багато праці і йому ніколи займатися іншими справами поза працею на ріллі. Такий сам духовий харч впродовж зими треба дати теж мешканцям наших міст і містечок. У містах і містечках повинні зайнятися цією справою Українські Освітні Товариства, а вся українська інтеліґенція повинна їм якнайсовісніше помогти, віддаючи їм до їхньої диспозиції ввесь свій вільний час. Саме в час, коли люди мусять присвячувати стільки часу для свого матеріяльного вдержання, треба їм помогти не забувати про вищі культурні, духові цінності та цілі.
В українському селі такий духовий харч мусить плисти в зимових вечорах з сільської читальні. Сільська читальня має, звичайно, свою бібліотеку, має аматорські гуртки, має сцену і має інші засоби культурного діяння та впливу на своїх односельчан. Так у нас було завжди, що з зимою починався по наших селах читальняний сезон, так воно повинно бути і дальше. Тільки що тепер ця праця повинна бути посилена. Першу чергу в цій роботі повинна зайняти читальняна бібліотека. Гадаємо, що ще дуже багато наших сіл, чи їхніх бібліотек оціліло перед вандальським ураганом большевизму, що перекотився по нашому краю та знищив найцінніші твори української культури тільки тому, що вони відзеркалювали незалежне творче обличчя української духовости. Села, що втратили свою бібліотеку підчас большевицького насилля, повинні її якнайшвидше відреставрувати або просто створити нову. Коли ж це з якихось причин не вдається, то місію сільської бібліотеки повинні перебрати на себе ті люди села, що творами української культури, зокрема літератури, віддавна цікавляться (а таких у кожному селі завжди знайдеться кілька) та придбати собі трохи книжок і дальше без нових не можуть обійтися. Ці люди повинні старатися розкривати тепер зміст цих книжок і решті своїх односельчан.
Про те, як повинна виглядати праця в сільських бібліотеках, чи, ширше беручи, в сільських читальнях в зимові вечори, не треба, гадаємо, і говорити. Вистарчить хіба тільки натякнути на такі способи роботи, як широка пропаганда в селі за випозичанням книжок в бібліотеці, як голосне читання нововиданих книжок в читальні, як уладжування постійних вистав нововиданої книжки, як читання відповідних рефератів з подаванням відповідної літератури, що її можна б дістати в сільській бібліотеці, як реферати про те, як читати книжку, тощо. Але це тільки натяки про методи читальняної роботи сільської бібліотеки в зимові вечори. Напевно ті, що її ведуть, знають цілу їх гаму. Сьогодні йде про те, щоб ця робота в довгі зимові вечори взагалі велася в сільській читальні і, що найважливіше, щоб велася якнайбільш поважно, щоб ті, що мають когось учити, самі були якслід підготовлені до цього. Не вільно приступати до такого діла тільки тому, щоб його спекатися, але треба постійно думати про те, що така праця має залишити якісь конкретні результати в тих, для кого вона призначена. В іншому разі вся ця робота безцільна і ті, для яких її ведеться, повинні б посвятити змарнований час на вартіснішу працю.
Довгі зимові вечори треба конечно використати для того, щоб нашого селянина та мішанина чогось путнього навчити. А є про що сьогодні їх учити. Впродовж тих кількох зимових місяців треба їм дати якнайздоровіший духовий харч і стільки, щоб вони могли його травити пізніше цілий рік; щоб він, як червона нитка, допомагав їм переможно виходити з сьогоднішнього лабіринту всяких брехливих та шкідливих чуток, нашептів та спліток; щоб поглиблював їхню здорову думку на світ, а не замазував її; щоб скріпляв їхню віру в краще майбутнє, а не підкошу вав її. Цю роботу, таку відповідальну в сьогоднішній час мають виконати читальні УОТ-в, а в першій мірі їхні бібліотеки. А їм у допомогу хай стане вся наша інтеліґенція!
