Від того, як людина сама цінить себе й поважає — залежить, у великій мірі те, як цінитимуть і поважатимуть її інші. З поняття самовідношення випливає і поняття взаємовідношення. Поки це важливе питання не є поставлене так, як цього вимагає добро народу, доти і відношення чужих супроти нас не буде таке, як собі можна цього бажати.
Відношення українця до себе самого треба охопити в певні рямці. Зокрема батьки мусять ставити до себе великі вимоги як виховники дітей і молодого покоління.
Звичайно батьки зовсім несвідомо прищеплюють своїм дітям прикмети меншевартости, з якими вони йдуть у світ, не маючи певности себе, тимто малу приносять користь нації, через це пятно рабства.
Щодо відношення молоді до себе самої, то вона повинна заставити себе до послідовної та твердої праці, зокрема над вирізьбленням себе самого і то не тільки під оглядом фізичним, але й духовим. Молодь мусить бути молодою, та не займатися тим, чим повинні займатися старші. Молодь передусім мусить вчитися, і то ґрунтовно, мусить гартуватись під оглядом фізичним, сталити свою волю і характер, мусить навчитися слухати, щоб опісля вміти приказувати. І саме це найважніше в нас, де стільки нахилів до анархізму.
Заторкуючи справу взаємовідношення, треба подумати і над питанням відношення українця до українця. Це питання є таке важливе, що його годі вичерпати кількома рядками, чи одною статтею, а від щасливої його розвязки залежатиме у великій мірі, успіх у кожній ділянці нашого суспільного, чи націон.-політичного життя.
Без вирішення цього питання: відношення українця до українця, шкода говорити про якусь тіснішу співпрацю міста зі селом, молодих зі старшими, взаємодопомогу чи потребу широкої допомоги прим. студентству чи розвязки інших важливих питань. Без належного зрозуміння цього відношення українця до українця взагалі важко говорити про якийсь авторитет, чи послух тому чи іншому проводові, важко говорити про єдність і солідарність — загалом про краще майбутнє народу.
Через незрозуміння якслід цього відношення бувало і буває багато прикрих моментів. Кілько то талантів змарнувалося, бо свій свому не тільки не поміг, а то й пошкодив. Звідтіля прим. ця дісгармонія між Іваном Франком та суспільністю, звідтіля байдужність до талановитого композитора Дениса Січинського, який нераз цілими днями мусів голодувати, звідтіля ці всякі діяння в некористь своїх та ці усякі "соняшники", що хилять свою голову в один то другий бік, за сонцем, яке дає користь і наживу.
Питанню відношення українця до українця треба присвятити багато уваги і то не лише у словах, але й на ділі. Це питання повинно викликати живий відгомін серед громадянства, яке мусить зрозуміти, що від того, що ми собою самі представляємо, від того, як самі до себе відносимося, самі себе цінимо чи поважаємо — залежатиме як нас будуть цінити й поважати чужі, який авторитет матимемо серед них.
В. П.
