Гінтерберґ, у листопаді.
Читаючи посмертну згадку про бл. п. Амврозія де Андроховича, хотів би й я з великої вдячности, як колишній Його учень, підчеркнути ще одну прикмету Покійного: передусім як борця за рівноправність української мови у бувших учительських семінарах за Австрії.
З приходом бл. п. А. де Андроховича до учительського семінара в Станиславові, всі ученики інстинктовно відчули, що мають перед собою високо-ідейну людину і великого любителя української мови. У школі зачав Він зараз орґанізувати кружок, щоб поглибити знання української мови і дослідити старину. Покійний часто запрошував до себе до свого мешкання і тут свій дорогий час посвячував на конференції в різних питаннях, заохочував студіювати одну чи другу книжку. Словом, звертав нас учнів на кращі дороги життя. Було це перед першою світовою війною. Поляки в Станиславові боронили "стану посяданя" всіма способами; дійшло до того, що учні-поляки семінара — застрайкували, бо на місце професора-поляка мав прийти українець. Очевидно, що така людина, яким був Андрохович, не могла їм подобатися. Знаючи про те, Покійний одного разу сказав у клясі під адресою поляків: "Чому Ви не хочете вчитися української мови? Чи думаєте, що це ганьба? Але-ж Ви підете пізніше на українські села і будете там калічити нашу мову! Чи учням-українцям простили-б, якби вони так говорили по польськи, як Ви по українськи? Знаю, що Ви зараз побіжите зі скаргою на мене до Ваших комітетів, але знайте, що я переношень не боюся, бо я самітний, а Вас таки придержу, щоб Ви української мови не поганили!" Професор, який мав відвагу сказати таке прилюдно, не боявся "ц. к. Ради Шкільної"! А це було в даних обставинах велике. А яке вражіння викликало це на нас, тодішних учнях, годі висловити словами. Ми відчули, що це не тільки вчитель, але відважний, готовий на все, борець за українську мову, за рівноправність українців!
Чи було тоді таких багато, нехай осудять ті, що знають часи "ц. к. Шкільної Ради Краєвої" у Львові.
I. К.
