З Львівского.
На святої Покрови задзвонили в Містках у всї дзвони, а радістний гук моздїрів рознїс звістку по цїлім селї о великім торжестві. Почали зїздити ся гостї з подалека і з близька, а нарід плив з далеких сторін як на прощу.
Утреню відправлено в старенькій деревляній близько 300-лїтній церковци, котра з тяжкого горя похиляла ся в діл та аж присїла в землю. Сумно чогось було в старій церковци; здавалось, що ті кедрові стїни і старенькі образи сумують, пращаючись з людьми в послїдне. Послїдна утреня в нїй скінчилась і замовк шепіт молитви праведних; церковця неначе померла.
Нараз загули моздїрі, заспівали дяки і довгим півколесом в світлих ризах станули священики до водосвятя, а посеред них о. декан Мих. Тресньовскій зі Щирця. Вже заспівали "Спаси Господи" і весь нарід рушив з обходом довкола церкви. Як би на стрічу наспіли тогди процесії з Милошович і Ставчан, низько поклонились хоругви одні другим і все відтак зіллялось в одну масу. Опісля все затихло, нарід прикляк, а на передї перед замкненими дверми нової церкви стояв на колїнах о. декан і благим голосом відмовляв молитву, потім доторкнув ся св. хрестом дверей церкви, а ті відчинились і весь нарід увійшов в красний мурований храм Божій і почалась перша соборна служба Божа. Мужескій хор зі Щирця співав удачно, а найбільшою підпомагаючою єго силою був Вп. д-р Стефан Федак, адвокат зі Львова. Весь нарід глядїв цїкаво на хор, коли він дзвінким голосом відчитав Апостола. Краснорічиву проповідь виголосив о. Струміньскій зі Ставчан. А о. декан, подякувавши чч. господарям, пп. Мих. Шереметї начальникови громади і Василеви Глуховецкому провізорови церковному за ревні их заходи коло будови сеї святинї, піднїс хрест святий і рік: "Щаслив сей священик, що має таких труженників! Всемогучій Бог нехай Вам винагородить Ваш труд, а я удїляю Вам від архієрея благословенія!"
По Богослуженю зібралась вся интеліґенція в домі пароха о. Мих. Хомина, а стороньскій нарід угощено в школї. Зі світских запрошених гостей були пп.: д-р Ст. Федак, С. Держко, Д. Дмитерко, секретар староства Завистовсаій, д-р мед. А. Хомин [син о. пароха] і майже всї дооколичні священики. При гостинї пійшли тоасти, віддаючі честь за честь. Внесено тоаст в честь господаря дому, а сей, піднїсши свою чарку, прорік тихим дрожачим голосом: "А я гадав, що не діжду..." О. декав піднїс чарку за здоровлє Василя Глуховецкого, п. Завистовскій і д-р Ст. Федак за здоровлє Мих. Шеремети, а сей знов за здоровлє учителя п. Д. Дмитерка, першого иніціятора сеї будови, котрому не пощастило ся разом з громадянами довершити задумане дїло, бо "ze względów służbowych" перенесено єго до Білки королївскої. Однак єго слїдами пійшов наступник єго п. Миханьцьо.
Нарід весело бавив ся, щасливий з довершеного дїла. Найбільше зентузіязмувала народ велика щирість д-ра Федака. Він одному селянинови послужив за кума при хрестї і відвідав єго хату, навідав ся також до дому начальника Михайла Шеремети, не призабув і за дім учителя, — всюда був милим гостем, а щиpе єго слово загрівало та одушевляло селян.
По довершеню сего красного дїла ще не пора відпочивати громадї Містки. Бажати би, щоби внедовзї там завязалась читальня "Просвіти", а з нею щоби вязало ся в громадї всяке добро. Щасть Боже!
Гість.
