Львів, 21 липня.
Українське жіноцтво завжди відзначалося великою жертвенністю, посвятою й готовістю до участи у громадському житті та до організованої праці. Довоєнні досягнення нашого жіноцтва були імпозантні. Проявлялись вони в організації "Союзу Українок", у видаванні жіночих журналів, веденні фахових шкіл, приналежності до українських товариств, де жінки дуже часто займали провідні становища. Коротко — українських жінок бачили не лиш при праці, питомій для жіноцтва; вони не обмежувались лиш до власних жіночих товариств і питань, але брали живу участь у загально-українському житті, хоч з природи речі найбільше поле до попису мали в секторах, що найбільше відповідають жіночій природі.
Війна й прихід большевиків перервали цю працю нашого жіноцтва, як і взагалі припинилося тоді все наше організоване життя. З приходом німецької влади це життя знову відродилося, але вже не повернулось до давніх організаційних форм і метод, лиш стало працювати на нових основах і засадах, згідно з новим духом часу, новим світоглядом і новими потребами.
Нова ситуація, в якій опинився український нарід, вимагала від нас, щоб ми побудували своє орґанізоване життя на тотальному принципі й примінили в його веденні провідницьку систему. Через те й повстала єдина українська організація УЦК, що охопила цілість українського життя й усі його прояви та кермує тим життям з одного диспозиційного осередка. Колись самостійні українські товариства переформувались й включилися до тотальної організації, якою є УЦК, хоч нав'язують вони до давньої традиції й є органічним продовженням довоєнної праці.
Те саме відноситься й до українського жіноцтва та його організації. Жіноцтво не могло далі працювати в окремій самостійній організації "Союзу Українок", але мусіло включитися до єдиної нашої організації УПК і його клітин у формі Жіночих Секцій і Гуртків.
Та йде про те, щоб ця приналежність нашого жіноцтва до організації, що охоплює ціле наше життя, не була тільки формальна; навпаки, треба, щоб жіночі секції і гуртки зрослися з нею органічно. Праця наших жінок не може йти собі осторонь своїми власними шляхами, але мусить бути узгіднена з загальними напрямними організованого життя, мусить зазублюватися з іншими його ділянками та стати складовою частиною його цілости. Жіночі секції й гуртки не можуть бути тільки приліплені до Комітетів чи Делєґатур, бо жіноцтво — це не окремий світ і окрема ґрупа людей; це українські громадяни, яких праця заторкує усі прояви нашого життя й яке без їх співучасти буде неповне. Тому не можна держатися давніх, перестарілих поглядів, мовляв — "Яке мені діло до праці жінок, хай собі працюють, як думають і як уміють". Так може говорити лише людина, яка не розуміє якслід структури життя нації і не є свідома ролі й завдання жінок у житті спільноти; таке ставлення справи вийде на некористь жіноцтву й загальній справі. Тому не вистачить мати для жінок тільки слова похвали, мовляв — "Жінки працюють у нас гарно і ми їм не перешкоджуємо". Про ніяке "перешкоджування" у праці жіноцтва не може бути взагалі мови. Навпаки, це жіноцтво, що вже зорганізоване, мусить бути притягнене до тісної співпраці, а те, що стоїть ще осторонь, мусить бути теж зорганізоване й включене в роботу.
Не можна дивитися на жінок, як на щось окреме від національного організму, а їх організацію і працю вважати за щось само для себе, замкнене в собі, але треба в них бачити українських громадян, які мають тісно співпрацювати у справах нашого громадського життя, що є спільні для нас усіх і заторкують цілу нашу збірноту. Жіночі секції й гуртки мусять так співпрацювати в рамах Комітетів з цілістю нашого організованого життя, як це роблять, нпр., реферати культурної праці, господарські, чи інші.
Сьогодні не можемо собі подумати успішної праці Комітетів, Делєґатур чи УОТ-ів без видатної, повної співпраці з жіноцтвом. Є ділянки загально-національного життя, в яких воно мусить взяти участь і які без нього не можуть бути якслід поставлені й ведені. Це відноситься передусім до справ дошкілля, садівничок, фахового шкільництва, суспільної опіки, народного здоров'я, Жіночих Гуртків при УОТ-ах. Тут на перше місце висувають, очевидно, ті ділянки, що вже з природи речі відповідають жіночій психіці, замилуванню, в яких жінки можуть себе найкраще проявити. Але крім того жіноцтво успішно може працювати й на інших, "чоловічих" постах, а життя переконало нас, що жінки на провідних становищах відзначаються часто більшою підприємчивістю, енерґією, ви тривалістю і солідністю, як мужчини.
Тому для добра нашої загальної справи не можна ділити праці на працю мужчин чи жінок й відокремлювати її від себе китайським муром. Візьмім життєвий приклад: При якомусь Комітеті існує лиш формально причеплена жіноча секція по думці засади: "Хай жінки роблять собі, як думають". Цьому Комітетові треба зорґанізувати дитячі садки. Коли нема співпраці з жіноцтвом, за справу може взятися рівночасно і відповідний референт, і жіноцтво. Праця піде різними шляхами, а вислід її буде — ніякий. Коли навіть за працю взявсь би лиш референт, то чи мала б вона якінебудь вигляди, коли не буде тісної і планової співпраці жіноцтва? Справа дитячих садків — це також не справа виключно українців — мужчин, чи українців — жінок, а це справа загальнонаціональна, питання майбутности нашої збірноти.
І таких справ безліч, а радше всі, бо нема такого питання в житті нації, яке не мало б загальнонаціонального характеру.
Тому й поділ на чоловічих, чи жіночих громадян з окремими завданнями праці, чи творення ґруп замкнених самих у собі, недопустиме, і воно завжди шкідливо відбивається на загальній справі. Навіть питомі жіноцтву питання мають тож загальнонаціональне значення й є складовою частиною загальнонаціонального життя, як і маса жінка є невідлучною частиною національного орґанізму, а націю без жінки годі подумати.
Тому, коли не приходиться вже сьогодні говорити про потребу, конечність і доцільність участи українського жіноцтва в громадському житті, то треба лише звернути увагу на конечність якнайтіснішої його співпраці і співпраці з ним у розв'язуванні життєвих питань нашої національної збірноти.
В. Б.
