(В роковини протибольшевицького походу)
Вже те, що в одній зі своїх промов Фірер назвав фінляндців народом правдивих героїв, а що недавно з нагоди 75-ліття уродин творця фінляндської армії та національного героя маршала Манергайма, відвідав Фінляндію, щоб особисто зложити йому побажання, говорить само про себе — як високо цінена Фінляндія як союзник та як прославився цей героїчний народ півночі.
Про Фінляндію ми досі знали за мало. В школі чули тільки, що це країна тисячі озер, хоча фінляндці нараховують цих озер коло 3.000, що головне багатство Фінляндії її ліси, що північна її частина зветься Ляпляндія, покрита карловатим лісом і тундрою, що Фінляндія великий простором край, має небагато понад 3 міл. населення, врешті знали про її епопею "Калєвалу" декількох визначних поетів і славного музика Сивеліюса, що між інш. на українських народніх мотивах скомпонував один зі своїх великих творів.
Історія Фінляндії також мало нам відома: фіни виперли первісних мешканців — ляпюнців, 1157 р. почався підбій Фінляндії Швецією і водночас навернення на христіянство; дальша історія Фінляндії як автономічної шведської провінції (від 1581 велике князівство Фінляндії), тісно знизана з історією Швеції, з якою прийняли фіни і протестантизм, та виповнена твердими змаганнями зі зазіханнями східного сусіда — Москви. В 1809 р. після шведсько-російської війни, Фінляндія перейшла під російську владу, задержуючи однак свою автономію. Це був парадокс, що в абсолютній Росії Фінляндія мала свій парлямент і окреме військо впродовж цілого століття. Москва очевидно старалася постепенно ці права Фінляндії зменшувати — врешті їх до решти знести — зовсім так як права України по Переяславській умові. Боротьба за автономію, це головний зміст історії Фінляндії останніх десятиліть XIX віку, закінчена скасуванням цеї автономії 1903 р., а далі боротьба за повну незалежність, яку Фінляндія осягнула 1918 р. при німецькій допомозі.
Треба ще тут зазначити цікавий процес творення фінляндської нації. Довга приналежність до Швеції спричинила, що у Фінляндії оселилося багато шведів і ще нині західня частина Фінляндії заселена населенням, що говорить шведською мовою. Вся культурна провідна верства складалася зі шведів і шведська мова була урядовою мовою аж до 1887 р., коли то з царського наказу фінську мову по довшім спорі між т. зв. свекоманами, себто "шведофінами" і фіноманами — "фінофілами" допущено до урядів і зрівняно правно зі шведською. Пізніше фіномани поділилися на два табори — один русофільський, другий т. зв. молодо-фіномани, що в справах оборони прав Фінляндії супроти Росії йшли разом зі свекоманами. Тут мимоволі насувається порівнання, як частина нашого народу спольонізувалася, інша підпала під московський вплив і як новий народницький рух відроджував нарід. Нажаль, ми не зуміли так як молодо-фіномани обєднати різні елементи нації на підставі територіяльного патріотизму, любови до спільної землі, але ще й нині бувають усякі помилки, що їх позначує примітивізм, нестерпність, нетакт чи незрозуміння певних історичних обставин, а через це відтручується звичайно ті найцінніші елементи, заганяючи їх у ворожий табор.
У світовій війні фінляндці, так як і галицькі українці, творять свій леґіон по боці центральних держав. І так як наші Січові Стрільці так і фінляндський леґіон стає завязком збройної сили. При помочі німецького корпусу Фінляндія вспіла проголосити незалежність і оборонитися проти большевицької навали. Героєм цієї першої війни з большевиками був саме марш. Манергайм, який брав ще участь, як старшина царської армії у японській та світовій війні. А проте це не перешкодило фінляндським патріотам, що воювали по боці Німеччини, признати військовий і державний авторитет Манергайма. Вони не називали його ні "царським генералом", ні не лаяли "шведом", бо ними кермував, не лише розум, але й зрозуміння історичної хвилини, яка вимагає авторитетів на відповідних місцях, а зокрема досвіду та знання.
В 1918 р. Фінляндія визнала Україну, а фінляндський відомий поет Ейно Лейно написав з цього приводу палку поему, присвячуючи її народові, з яким Фінляндія несла так довго спільну долю та все була звязана щирою приязністю.
Тому і в ці роковини протибольшевицького походу, ввесь український народ повинен звернути свої очі туди на північну героїчну країну, що видержала на собі цю жахливу большевицьку навалу 1940 р., а тепер уже знову рік кривавиться в борбі за свою славу і державу, а разом із цим — за краще завтра неволених Москвою народів.
Героїчній Фінляндії та її 75-літньому маршалові, що очолює визвольницькі змагання фінської нації, — ми можемо тільки бажати зі всієї душі того, що найдорожче — слави і остаточної перемоги над споконвічним ворогом.
О. Г.
