Відень, 10 червня 1917.
На день 7. с. м. тутешна українська молодїж скликала збори всїх віденських Українцїв з програмою: "Українцї і парлямент". На збори явила ся тутешна українська публика всїх верств від гофратів і ґенералів до робітників. Головою зборів вибpанo п. Михайла Пасїчника, голову тутешної "Просвіти", секретарями акад. Ковіцького і Сендецького.
Перед головним рефератом зажадав голосу пос. д-р Е. Левицький і заявив іменем Української Парляментарної Репрезентації, що посли не можуть дати зборам докладних інформацій про полїтичні справи, анї не вважають за відповідне запускати ся в дискусії в глибину полїтики, бо се для клюбу небажане і шкідливе. Клюб готов порозумівати ся з громадянством, але тільки такою дорогою, щоби збори вибрали двох або трьох відпоручників, яким клюб удїляв би інформацій і які були-би посередниками між клюбом і загалом.
Після сього п. Пеленський, голова тов-а "Сїч", виголосив реферат на тему: "Українцї і парлямент". Референт в острих словах зазначив, що посли завели надїї народу, бо їх державно-правна заява не є висловом змагань українського народу до повної самостійности на всїй етноґрафічній території. Инші славянські посли виразно зазначили, що домагають ся з'єдиненя й самостійности всїх своїх національних територій, тільки наші посли сього не зробили. Зокрема референт вказує на те, що буковинські посли взагалї не зложили нїякої заяви. Поза тим наші посли не виступили в оборонї нашого народу, не представили всїх тих кривд, яких він натерпів ся підчас війни. Ми домагаємо ся з'єдиненя всїх українських послів для веденя полїтики згідної з інтересами народу. В оборонї народу посол повинен зробити все й нїчого не бояти ся, а хто до того не доріс, нехай зложить мандат.
В дусї своїх виводів ставить референт отсї резолюції:
I. Збори Українцїв у Відні з дня 7. червня 1917. висказують своє негодованє українській парляментарній Репрезентації за її правно-державну заяву, зложену на першім засїданю парляменту дня 30. мая с. р. яка йде в розріз з інтересами і бажанями українського народа Австро-Угорщини, котрий все стремів і стремить до повної незалежности і самостійности на цїлій своїй етноґрафічній території, а Союзови буковинських послів за те, що не зложив в сїй історичній хвилї взагалї нїякої заяви.
II. Збори Українцїв у Відни взивають усїх укр. парл. послів, щоби вони з уваги на становище правительства супроти українського народа, а зокрема з уваги на найновійші державні акти, дотикаючі першорядних інтересів нашого народу в Австро-Угорщинї, як акт 4. падолиста 1916 р., 5. і 31. мая с. р., за які воно одиноке є відвічальне, — заняли супроти правительства строго опозиційне становище, використовуючи для сеї цїли всякі можливі способи.
III. Збори Українцїв у Відни рішучо взивають укр. парл. послів, щоби вони утворили одноцїльну, карну, солїдарну і здисциплїновану парляментарну Репрезентацію, яка би в повній відвічальности перед народом відповідно до великої хвилї і згідно з жаданями цїлого українського загалу вела сильну і непохитну боротьбу за наше повне національне визволенє; тих укр. послів, які з ріжних причин відхиляли ся би від єдино можливої тепер, згідної з інтересами народу, опозиційної полїтики, збори взивають, щоби вони зложили свої мандати.
Проти виводів референта виступили посли д-Загайкевич, д-р Евгeн Левицький і д-р Цегельский, виказуючи, що зложена пoc. д-ром Петрушевичем державно-правна заява містить усе те, чого хоче референт, тільки в формі, подиктованій полїтичними мотивами.
Підряд. Ясеницький і пoc. Семака боронили Буковинцїв, яких до участи в зложеню заяви не запрошено (пос. Цегельський сьому перечить), а окремої заяви не могли вони cкладати, бо се був би партикуляризм.
Промовляв ще цїлий ряд бесїдників, як о. Патрило, студ. Сандул, проф. Калинович, проф. д-р Ст. Рудницький, п. Безпалко й ин. Всї вони в острійшій чи лагіднїйшій формі подїляли думки референта.
Настрій зборів, загалом беручи, був неприхильний для полїтики У. П. Р. Промови послів в оборонї ceї полїтики переривано окликами. Свою згідність з виводами референта ствердили Збори ухваленєм поставлених ним резолюцій. Першу резолюцію ухвалено абсолютною більшістю голосів (часть була проти осуджуваня Буковинцїв по думцї виводів пос. Семаки), другу і третю одноголосно.
Далі ухвалено резолюцію п. Безпалка, в якій взиваєть ся українських послів, щоби постарали ся о урядове виясненє і ствердженє визначної участи українських жовнїрів у боях, ведених на всїх фронтах.
В кінцї ухвалено ще отсї реюзюції:
1) Збори заявляють ся за заложенє українського бюра на невтральнім ґрунтї для інформованя всїх народів про наші справи і стремлїня.
2) Збори заявляють ся, щоби українські посли з Галичини і Буковини заявили ся в парляментї за федерацію самостійних національних держав Австрії і щоби в сїй справі порозуміли ся з иншими славянськими народами, крім Поляків, котрі вже заявили ся за цїлком самостійною Польщею.
3) Збори постанавляють вислати від себе до Центральної Ради в Київі привітну телєґраму з бажанями, щоби праця закордонних Українцїв над сотворенєм самостійної України увінчала ся успіхами.
