У Львові, дня 14 н. ст. мая 1892.
Як поодинокій чоловік, так і народи не в силї кождого часу взнестись на становиско безсторонних судьїв над собою і признатись до злого, котрого виновником — они сами. Неміч та лежить головно в самолюбстві, вродженім одиницями, як і цїлим народам. О правдї тій знали вже старинні Греки і длятого поставили фільософічну тезу, що "пізнати самого себе" єсть дуже трудним дїлом.
Таку маленьку теорію ставимо нинї на початку слів наших, котрими хочемо бодай з-легка доторкнутись того роздору, якій вселив ся між нас від кількох лїт, а котрий де-хто рад би піддержувати як найдовше. Не будемо говорити о Русинах самих, бо знаємо, що роздори, засїяні злобною рукою і піддержувані всякими можливими, честними і нечестними средствами, не дадуть ся усунути одним помахом пера, хоч би з того пера плили ангельскі слова правди. Укажемо сим разом на братний нам нарід, на Чехів, котрі від так званих "пунктацій віденьских" розпались на два непримиримі табори і від більше як двох років красну свою силу народну зуживають на завзяту борбу партійну.
Партійна та борба була — як звістно — так завзятою і так безпощадною, що найбільшого патріота, Piґepa, з нинї на завтра зроблено простим зрадником своєї вітчини. Старо- і молодо-Чехи боролись на кождім кроцї, при всякій нагодї, і то з повною безоглядностію. Инсинуації плили широкою струєю, уми горячились, замість розуму і розваги говорила всюди пристрасть, ненависть та злоба. В средствах не перебирано, щоби брат міг похвалитись бодай хвилевою побідою над братом. Добре, що ще не ставлено кострів і не суджено на смерть...
А якій вийшов з того хосен? Ото Чехи не лиш ослабили себе самих, але політикою внутрішного роздору помогла противникам своїм до того, що нинї Нїмцї в парляментї віденьскім заняли дуже кріпке становиско, а правительство поважилось краям ческим розпоряджати без Чехів і явно нарушати компетенцію соймову. Бо і з ким числитись правительству, коли ческа сила, роздробившись, послабла? як би в часї послїдної сесії сойму ческого шляхта ческо-нїмецка не була станула трохи на боцї супротив віденьских угодових пунктацій і не велїла переведенє их відложити на пізнїйше, то політика молодо-Чехів могла була Чехам нанести удар, дуже тяжкій в наслїдках.
На щастє починає вже в Чехії прояснюватись. Здорова рефлєксія бере верх над партійною ненавистію. Борба переїлась обом сторонам. І не диво, що з обох таборів дають ся чути голоси примиреня. Руку до тогo подав першій старо-Чех д-р Матуш. У політичне товариство полоґске в Німбурзї запросило д-ра Матуша, щоби він пояснив теперішне політичне положенє Чехів, і посол сей, скориставши з сеї нагоди, проказав межи иншим такі правди, котрих, ческому народови годї не взяти собі до серця і не йти після ниx. Д-р Матуш не боронив нинїшного правительства віденьского — не боронив, але й не осуджував на скрізь звістних пунктацій угодових, виступив навіть сміло против найновійшого адміністративного розпорядженя міністра Шенборна, але найважнїйшим уступом з єго річи були слова, котрі він звернув до самих же Чехів і их роздору, — слова, в котрих містить ся немов проґрама, якої Чехи повинні придержувати ся, наколи схотять вийти з прикрого положеня, в котре попали не без власної вини. Д-р Матуш сказав:
"Хочете знати, якої політики нам придержувати ся в нинїшній тяжкій хвили, то начеркну єї короткими словами. Політика наша мусить бути передовсїм славяньскою. Суть люде, котрих се слово лякає, але без причини. Ми не можемо вести політики неславяньскої. Однакож під славяньскою політикою розумію я таку політику, котра би всїм народам славяньским в культурнім і політичнім взглядї подала таку самостійність, яка им потрібна до свобідного розвою. Такої самостійности бажаємо рівно народам в Poссії, як і Сербам та Болгарам. Такої самостійности бажаємо і для всїх славяньских народів в Австрії. Панслявизм єсть фантомом і нїсенїтницею [Phantom und Unsinn]. Наша славяньска політика не значить нїчого иншого, як те, що ми кождому народови признаємо рівні права і по можности таку самостійність, яку посїдають романьскі і ґерманьскі народи. Жаль лише, що дома у нас страшний роздор. Нема вже тої єдности, що була в початках конституційної ери. Подрібнїйше о тім говорити не хочу, але то певна річ, що у нас творить ся таке, за що не нажиємо собі чести перед світом. Здаєсь, мов-би ми не станули ще на тім ступени культурного розвою, на котрім стоять другі народи, а котрі того не роблять, що ми робимо. Коли вже мусимо боротись між собою, то длячого не боремось річево, бережучи честь кождого, хто хоче добра народови? Кінчу річ словами нашого историка Павла Скали зі Зборжа, котрі хотїв би я вписати в душу кождого Чеха: "Чехи — каже той историк — не можуть вносити анї повного рабства, анї повної свободи. Они була би сильним народом, наколи-би посміли жити в єдности. Тогдї були-б они непоборимі..."
Коментаря широкого до слів д-ра Матуша не даємо а скажемо лише: І політика Русинів мусить всїм народам славяньским — отже і Русинам — бажати свобідного розвою культурного й політичного, і длятого не сміє стреміти до звістної утопії "обєдиненія"... Стремленє то виродило у нас роздор, а при тім не обмежуєсь на обєктивну критику річеву і не береже чести тих, котрі, держачись основи историчної, трудять ся для всесторонного розвою свого народу. Та й Русини були б непоборимі, наколи-б стояли кріпко при своїм, а не тягнули то в право, то в лїво, один до Sasa, другій до lasa...
