Справа, яку тут порушуємо, обходить не тільки українських купців, але й ширші круги українського громадянства, бо для нього не може бути байдуже, який його купецький стан.
Перед теперїшньою війною витворився був у нас купецький стан, не зважаючи на всі труднощі й перепони, які ставляла нашому національному життю тодішня польська влада. Нечисленний, щоправда, і слабенький економічно був тоді наш купецький стан, але відомий, навіть серед чужих, зі своєї людности, точности у виконуванні своїх функцій та екoнoмічних забовязань. Говоримо тут про загал нашого купецтва, а не про винятки. У свому розвитку був він на найкращому шляху, та большевицька окупація знищила його як стан зовсім.
Тепер наше кyпeцтво знову відроджується і то в ширших розмірах, бо умовини, не зважаючи на воєнний стан, багато корисніші. Відновляють поволі свої підприємства нетільки ті наші купці, що врятувались перед большевицьким погромом, але в ряди купецького стану вступають також інші українці. Повстають у Львові і краю нові українські підприємства купців. Відкривають їх ті, що мають для цього відповідні дані, себто дозвіл влади, купецьке знання, практику й капітал. Але ці підприємства повстають у воєнному часі, що має свої окремі закони, приписи, умовини й атмосферу.
Це має свої добрі, але й неґативні наслідки. У воєнному часі є катеґорія людей, яка думає і діє так, наче б то війна ведеться на те тільки, щоб вони за ніч стали коли не міліонерами, то бодай могли якнайскоріше розбагатіти. Вони без усяких скрупулів підбивають ціну на товари у потайній торговлі до неймовірної висоти. При тому вони ведуть себто так, наче б робили велику ласку й доброти продають. Це т. зв. паскарі. Нахабність цих людців нераз просто не знає меж. Влада очевидно їх безоглядно ліквідує на основі законів воєнного часу, але жажда скоро розбогатіти та наївність, а нераз і примусові положення покупців усеж таки спонукує деяких людей, в яких моральні і громадські гальми, йти на цю ховзьку дорогу. А тому, що купецтво дуже часто торгує речами, які тепер тяжче дістати на ринку, то спокуса для купця перемінитися у спекулянта — велика.
Друга небезпека, що випливає з воєнного часу — це та, що у вoєнниx обставинах взагалі дуже часто слабнуть гальми особистої і збірної моралі. Це м. і. спонукує деяких людей не вивязуватися точно і на час з фінансових та взагалі з грошевих зобовязань. Мовляв, у воєнному часі все таке пливке й неустійнене; треба в першу чергу дбати про себе. Коли не заплачу належної комусь суми, або продам ще раз уже проданий, чи задаткований товар іншому по дорожчій ціні, то він через те не збідніє, а я тимчасом пущу ці гроші в оборот і вони мені дадуть повний бариш.
Наслідок тієї поведінки такий, що влада приневолена на основі гострих воєнних законів поступати з такими людьми безоглядно і то в інтересі загалу. Звичайно звязана з цим і заборона на майбутнє займатися купецьким ділом.
Який висновок з цього? А такий, що наш купецький стан і надалі повинен держати високо прапор купецької моралі, точности й coлідности. Український купець повинен памятати, що особливо тепер, підчас війни, він виконує почесну і відповідальну суспільно-економічну функцію розпроваджування продуктів між населення. За це йому належиться чесний, означений законами і приписами заробіток. Одначе наш купець не сміє летіти на паскарський заробіток, тимбільше, що скорішe чи пізніше поховзнеться йому нога і стріне заслужена кара. Треба тут особливо вистерігатися провокації чужонаціональних елементів, які з "патріотичних" спонук уважають своїм обовязком втягати наше купецтво на ховзький і не чесний шлях паскарства. Підприємства фахово ведені, обмежуються до законного заробітку, — а він такий, що дозволяє на природний розвиток купецьких підприємств та на нормальне утримання родин, — перетривають воєнний час і матимуть у мирному часі гарні перспективи перед собою. Т. зв. "паскарі", скорше чи пізніше, будуть зліквідовані.
Наша організація купців і промисловців при УЦК повинна особливо звертати увагу на те, щоб український купецький стан у свому власному і загально-національному інтересі суворо зберігав тaкож у війні чистоту купецької етики. Всякі непевні, несолідні і навіть хижацькі елементи треба з цього стану завчасу усувати, бо цього вимагає добре імя українського купецтва і загально-національна українська справа.
М.П.
