◦ ◦ ◦ ◦

Із жертв большевицького терору. Вже було в українській пресі декілька разів про жертви большевицького терору серед українських письменників і мистців. До листи цих втрат треба додати ще й Андрія Бабюка, родом із села Пядик к. Коломиї, колишнього січового стрільця, члена "Пресової Кватири". А. Бабюк писав під псевдонімом Ірчан вірші й оповідання та містив їх у львівській "Свободі", віденському "Вістнику Союзу Визволення України" та інш. Окремо вийшла його збірка нарисів "Сміх нірвани" 1918 р. Після визвольної війни Бабюк-Ірчан опинився в Празі, там одружився й опісля виїхав до Америки, де редаґував "Робітничі Вісті". Були це часи, коли в Галичині, а то й в Америці, нашу інтеліґенцію став підточувати большевицький бакциль, з вірою в "українізацію України" та в гасло "через Київ на Львів...". До цих наївних, що повірили, належав також і Бабюк-Ірчан. Редаґуючи "Робітничі Вісті" він працював багато — писав повісті, оповідання, фільмові сценарії і т. д., але держався напрямку т. зв. троцькістів і це не подобалося Москві. З Ірчаном треба було покінчити. Його заманили в Москву і там розстріляли. Дружина Ірчана докладала всіх зусиль, щоб його рятувати. Та довідалася через чеський консулят, що вже по всьому. Надруковані твори Ірчана переховувалися мабуть в архіві НКВД в Києві. Між ін. була замітка 1940 р. в київському "Комуністі" з нагоди появи оповідань одного большевицького письменника, що оповідання його — це тільки наслідування А. Бабюка. Досі ще немає життєпиcy Ірчана та хоча би короткої статті про його творчість, хоч між приятелями Покійного, колишніми УСС, живе ще ясний спомин про нього. Богдан З.