Малий фейлетон
Учора вдалося меті купити 10 дкг сира, смаженого на маслі з цибулькою. Який чудовий запах! Саме, коли виходив я з крамниці, зустрівся я з одною знайомою, що колись була мрією моїх мрій. Ішла повільною ходою, несла маленький клуночок, завитий у рожевому папері.
— О, копу років не бачила я вас! Підпровадьте мене! — щебетала.
Моє серце задрижало. Спомини з давно проминулих днів віджили з усією силою. Нагло знайома пчихнула.
— Ох, мій сир, — подумав я і встромив його у ліву кишеню плаща. Та в цю мить, не знаю чому, поглянув я на рожевий клуночок знайомої і... пчихнув.
— Що може там бути? — думав я.
Знайомі і незнайомі, що переходили біля нас, пчихали і швидко спішили дальше. Інші дивилися за нами, затикаючи ніс хустинкою.
— Мушу розстатись з моїм скарбом, — подумав я з жалем і в цю мить витягнув сир з кишені та кинув його на землю. Камінь упав з мойого серця.
— Пане, ви щось згубили! — крикнув за мною нагло якийсь хлопчина.
— Я?
— Так, я це добре завважив! Випало вам з кишені.
Знайома поглянула на клуночок і пчихнула.
— Ах, мої цукерки! — закликав я. — Дуже дякую!
Гнівно упхав я мій сир у ту саму кишеню. Здавалось мені, що ціле місто пчихає від моїх "цукерків". У цій же хвилині приходить мені геніяльна думка до голови.
— Дозвольте, що куплю у цьому кіоску кілька цигарок.
І вже стояв я при віконці. Купив пять цигарок і... залишив клуночок.
— Пане, ви забули тут щось! — крикнув чоловік з кіоску так, що я мусів забрати свій сир... Знайома пчихнула!..
— Вдалося мені купити щось дуже доброго. Ви певно ще не їли такого. Запрошую вас на вечеру. Поїдемо трамваєм, це ж досить далеко.
За хвилину сиділи ми вже у вагоні.
— О, ще можна в нашому місті дістати сир! — завважив молодець, який сидів біля мене і пчихнув. За хвилину він вийшов на площадку. Висідаючи залишив я клуночок на лавці.
— Ви забули! — подав мені кондуктор і — пчихнув.
По хвилині я був уже в кімнаті знайомої.
— Роздягніться! Я зараз прийду — перепросила і вийшла до сусідньої кімнати. Я залишився самий: роздумував, що зробити з сиром. У цій хвилині вбігла у кімнату собака.
— Яке щастя! — мало що не крикнув я і кинув їй сир, розгорнувши з паперу.
Та... О, Боже!.. Собака обнюхала з усіх боків і... пчихнувши тільки покрутила хвостом на всі боки.
Ледве мав я час зібрати розкинений сир і сховати в кишеню, коли в кімнату ввійшла моя знайома; вона несла тарілочки...
— Не гнівайтеся, що приневолила вас так довго ждати на самоті, та бачите… мусіла приготовити...
— Це ви певно ласощі на ласощами! — усміхнувся я.
Та нагло... я пчихнув!
На тарілці лежав сир... смажений на маслі з цибулею.
С. Каролин.
