Відповідаючи на апель колишніх українських політиків, глав Церков та інтелектуалів зі словами «вибачаємо і просимо вибачення», у тому й за злочини на Волині влітку 1943 року, парламентарі PiS пишуть:
«Дорогі українські друзі,
(...) Дякуємо за декларацію дружби і спільності мети в майбутньому. Хочемо однозначно розвіяти побоювання, висловлені у Вашому листі. Ми цілком визнаємо цінність не тільки нинішньої української державності, але також і окремої української думки і чину незалежності. Ми визнаємо правильною і зрозумілою багатовікову боротьбу українців за право на вільний культурний і державний розвиток».
Розумні слова, але далі — вибоїни: «Різниця між нами, однак, стосується не минулого, а сучасної політики історичної пам'яті. Проблемою є нинішнє українське ставлення до винуватців геноциду, вчиненого проти поляків у роки Другої світової війни».
А що означає «українське ставлення»? Чи парламентарям PiS йдеться про численні декларації, наприклад кардинала Любомира Гузара, які однозначно засуджують українські злочини проти поляків? Чи померлого вже Євгена Стахіва, одного з героїв української боротьби, у тім і з поляками, за незалежність, а також — так, так — Української повстанської армії? Чи Данила Шумука, в'язня Другої Речі Посполитої, німецьких концтаборів і радянських таборів, вояка УПА? Чи це не українці, а їхній голос не має жодного значення?
Депутати PiS повчають, що в Польщі «на державному і самоврядному рівні ми не увічнюємо людей, які мають на руках кров невинного цивільного населення». Коли пишеться від серця, то принаймні не випадає брехати.
Цілком недавно на варшавських Повонзках у супроводі президента Анджея Дуди поховано майора «Лупашка», якому наші брати литовці закидають — і слушно — вбивства цивільних. У пантеоні «виклятих солдатів» є і Юзеф Задзєрський (прийняв псевдо «Волиняк» в пам'ять про злочин 1943 р.), відповідальний за вирізування в 1945 році беззахисних українських мешканців села Пискоровичі.
А в Павлокомі, де цивільних українців вбивало польське незалежницьке підпілля, президент Лєх Качинський у присутності президента Віктора Ющенка — і не під час молитви — сказав: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо».
Маю враження, що ви, послове PiS, потрапили в серйозну халепу. Піддаючи сумніву українські державні й національні прагнення, у тому й періоду Другої світової війни, ви мусите volens nolens похвалити совєтський і російський імперіалізм. Визнаючи ж, що Україна має право на власних героїв, які не мали обов'язку любити Польщу, ви наражаєтеся на націо-католицько-кресові нарації, а це ваші виборці.
Ви пишете: «Найближчими днями польський Сейм вшанує жертви українських націоналістів на Волині та колишніх територіях південно-східних воєводств Другої Речі Посполитої. Ми прагнемо виразно підкреслити, розвіюючи Ваші побоювання, висловлені в листі, що це не вид "невиваженої політичної декларації", а тільки справедлива шана, віддана убитим».
Аби-но так було, а лакмусовим папірцем ваших намірів буде хоч декілька слів про українських жертв нашої братовбивчої війни. Якщо ви не знаєте, як це написати, процитуйте архиєпископа Юзефа Міхаліка, який три роки тому на спільній польсько-українській заупокійній Службі Божій сказав: «Просимо про вибачення».
Боюсь я, що ви хочете зробити щось неможливе: так повернутися, щоб спереду було тільки обличчя? Втішу вас: ніхто цього не вміє, бо обличчя є завжди з одного боку, а з іншого...
Paweł Smoleński
Ukraiński problem PiS
Gazeta Wyborcza, 21.06.2016, s.2
Переклад О.Д.