Повіяло декілька днів тому весняним леготом і розбудились похоті в людей, як на глум. Бо де ж там ще до весни! Та декого вже розбирає, вже мрії спокою не дають.
Ось вбігає до мене один такий "мрійник".
— Одягайся, підемо!
— Куди? — питаю.
— До Маленького, до коктайбару на Вісьльну...
— Чого?
— Весна, брат! Не видержу... А так сюди, туди, — потанцюється й легше стане.
— Танцюй голий, босий у вінку! Дивись, який я: лікті повитирані, деревянки клапають, аж лоскіт іде, де мені до танцю!...
Та не помагали ніякі арґументи. Таки витягнув. Ми пішли.
А там "музика грає, завиває".
Мій друг зразу пірнув у вир. Я спершу почувався ніяково, але...
Задивлений в очі партнерки, чарівної Марічки, закрутився притьмарений напливом почувань і забув не лише про світ, але й про мого друга, що витраскував деревяниками цілі каскади ритмів.
Нараз счинилась метушня. Прокинувся і я з опяніння.
Дивлюсь — мій друг держить в обіймах обімлілу партнерку.
Хтось кинувся за водою, хтось за лікарем.
А вона біла — як полотно.
— Ах, мої ноги, мої пальці... — були перші її слова.
Я штовхнув приятеля під бік.
— Ex, ти нездаро! Що натворив своїми деревяниками!..
А тут уже насідають із усіх боків.
— Позвольте, з тим провокатором треба зробити лад. Ця пані не перша. Ми Всі... — і вже напирають лавою, при тому кожний тиче розчавлені пальці, потоптані ноги, пірвані підошви й запятки, де далі добираються й до обшивки нещасного.
— Скандал, провокація! Це навмисне він калічить ноги членам противної ґрупи...
Саля остовпіла, та нараз притихла, як маком сій.
— Стійте! — прогримів хтось із патосом. — Це "рівець"!
Загальна констернація.
— Ні, він "ківець"!
І піднялася буча. Одні кричать "ківець", інші "рівець" і вже діляться на дві ґрупи.
Починають на себе наступати, погрожувати пястуками, розбурхувати політичні пристрасті.
— Як це вже на політику пішло, — шепнув я приятелеві, — то тікаймо, брате!
І ми втікли.
Тільки з вулиці ще бачили ми, як десь у барі метушилось, як хтось урешті зверещав "фокстрот", як заскавуліли саксофони, загуготів бубон і все рушило коктайлевим ритмом у жагучий танок. В одну мить успокоїлись пристрасті. Добре писав Тичина, що — "не має революції без музики". Та я думаю навпаки, що — при музиці обійдеться й без революції, зокрема під весну, де втихають політичні пристрасті, а розбуджуються приспані — душевні.
Тільки й тут без "бецуґшайну" не обійдеться. Калатання деревяників усе тобі нагадує чомусь дійсність.
Щипавка.
