Велетенське культурне піднесення визволеного народу західних областей України не має ніякого прикладу в історії цих земель. Поруч буйного розквіту занедбаного колись народного господарства, освіти, літератури, відродилась і наука, яка в ярмі польської шляхти особливо була закута в казематах мовчанки, була приречена на загибель. Про народну культуру та вільний розвиток науки не могло бути й мови в державі поміщиків-феодалів. Ті ж псевдонаукові книжки, що появлялися в колишній Польщі, були в більшості на службі релігійного дурману, вони "теоретично" обгрунтовували хижацьку експлуатацію трудящих мас поміщиками і капіталістами.
Тому з радістю зустріли західноукраїнські читачі перший том "Записок історичного та філологічного факультету" Львівського державного університету. З трибуни правдивої науки Маркса — Енгельса — Леніна — Сталіна вчені радянського Львова промовляють до народних мас свобідними словами. Ці слова зрозумілі й ясні для кожного робітника, трудящого селянина, інтелігента.
В передмові до "Записок" академік М. С. Возняк пише: "На Львівському університеті, як і взагалі на всіх учбових закладах західних областей Радянської України лежить почесний обов'язок — виконати на культурному полі завдання передової науки, яка не відмежовується від народу, а добровільно віддає себе народові, Служить йому". Ці слова були девізом при редагуванні книги. Матеріал "Записок" підібрано і подано в дохідливій формі для найширших кіл читачів.
Про геніальний твір Маркса—Енгельса "Маніфест Комуністичної Партії" в шляхетському ярмі можна було говорити тільки нишком. І тому добре зробила редакція "Записок", що на початку книги вмістила статтю "Перша теоретична і практична програма наукового комунізму" А. С. Брагінця. В ній тов. Брагінець вміло пояснює читачеві велетенське значення "Комуністичного маніфесту" в розвитку революційного робітничого руху. Його стаття знайомить читача з великою історичною долею цього безсмертного твору.
Не менш корисна і доцільна в книзі стаття П. А. Лаврова "Українське селянство й польське повстання в 1830—1831 рр. на Правобережній Україні". Автор широко описує тодішні даремні намагання шляхти втягнути українське селянство Правобережжя в поміщицьке повстання. Однак українське селянство бачило в шляхті свого найлютішого тирана експлуататора і всюди виступало з актив ною ворожістю проти польської шляхти та її класового повстання. В статті Лаврова читач знайде також чимало переконливих фактів змовницької єдності польських, російських і українських поміщиків. Наприклад, перемігши за допомогою українського селянства повстання шляхти, царський уряд поміщиків побачив, що ворожість трудящих селян проти шляхти має наскрізь соціальний характер і тому знову почав приєднувати польських магнатів, ще більше закріпачив трудові маси.
З великим зацікавленням прочитає кожний статтю академіка Ф. М. Колесси "Хмельниччина в українських народних піснях і думах". Повстання Хмельницького було могутнім визвольним рухом всього поневоленого шляхтою українського народу. Свої тодішні соціальні прагнення і надії трудящі оспівали в десятках народних пісень і дум. В поданих академіком Колессою фольклорних матеріалах читач бачить яскраву соціальну картину Хмельниччини. Не мало лиха зазнав український народ від польської шляхти, не мало своєї крові пролили трудящі в боротьбі з поміщиками і магнатами. Але "проблема соціального і національного визволення українського народу, — пише академік Колесса, — яку висунув Хмельницький та яка відбилася таким голосним відгомоном у сучасних піснях і думах, знайшла щойно в добі соціалізму свою щасливу розв'язку".
Академік М. С. Возняк вмістив у "Записках" три дбайливо опрацьованих статті: "Літературна атмосфера Івана Підкови — Т. Шевченка", "До зв'язків Коцюбинського з Галичиною" та "Франків "Рябина". З них особливий інтерес являє листування М. М. Коцюбинського з Ів. Франком, В. Гнатюком, В. Лукичем та іншими тодішніми галицькими письменниками і громадськими діячами.
Цікава також в книзі стаття "З минулого Шевченкової батьківщини" І. П. Крип'якевича. З поданого автором матеріалу читач бачить, що революційне минуле Звенигородщини, в якій народився Шевченко, було тією першою, криницею, з якої геніальний поет черпав свою полум'яну творчість.
Крім згаданих матеріалів, у книзі надруковано ще статті "Недосвіт у Шевченка" В. І. Сімовича; "Боротьба старшинських угруповань на Гетьманщині в кінці XVII ;сторіччя" П. О. Оглобліна; "До історіографії Запоріжжя XVIII ст." Н. Д. Полонської-Василенкової. В кінці книги вміщено маловідомий тепер драматичний твір Ів. Франка "Рябина" з його повістевим варіантом.
П. Козланюк.
