Величезні території Радянського Союзу від Білого до Чорного моря, від берегів Тихого океану до Карпатських гір вкриті найрізноманітнішими грунтами: — від тундрових грунтів, районів вічної мерзлоти, до гарячих пісків, від чорноземних рівнин до високогірських луків і непідступних гірських скель з вічними снігами.
Колосальні грунтові ресурси в нашій країні вивчаються з метою здобути певні наслідки, що приносять користь соціалістичному суспільству, а не з погляду "чистої науки", відірваної від практики, від життя. В умовах капіталістичного ладу — вивчення грунтів часто провадилось з метою хижацького їх використання, часто з метою оподаткування та ін. В країні соціалізму грунти вивчаються з метою найраціональнішого їх використання, для підвищення їх родючості, для піднесення врожайності сільськогосподарських культур на вищий рівень.
Протягом 1934-37 рр. науково-дослідними інститутами та станціями України були проведені до слідження грунтів з крупномасштабною зйомкою їх на території сотень МТС зони бурякосіяння. Тисячі колгоспів України одержали плани з нанесенням окремих грунтових відмін в розрізі полів сівозмін, з підрахунком площ грунтів та агрономічною їх характеристикою.
В 1934 р. була складена карта грунтів зони бавовносіяння УРСР, а в 1935 р. карта лісостепних областей і Полісся з агрономічною характеристикою грунтів окремо по кожній області.
На Україні (без західних областей) налічується 193 сортовипробувальних участки зернових культур, грунти яких були досліджені в 1938 р. Це дало можливість уточнити райони і зони обслуговування певними сортоучастками і науково підійти до питання раціонального використання грунтів в час сортовипробувальних досліджень.
Нарешті, в 1939 р. Український науково-дослідний інститут соціалістичного землеробства (м. Київ) розпочав великі роботи по складанню карти грунтів України з текстом генетично-агровиробничої їх характеристики.
Нагромадження величезного матеріалу досліджень попередніх років і додаткові дослідження 1939 р. дали можливість вже на 1-ше січня 1940 р. скласти карту грунтів центральної та східної України. Зараз, згідно наказу Народного Комісаріату земельних справ УРСР, для дослідження грунтів рослинності та складання карт грунтів шести західних областей, на місця виїхала експедиція під керівництвом проф. Г. Г. Махова, в складі грунтознавців та необотаніків Українського науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства (м. Київ), яка вже приступила до роботи.
Ця робота має велике народногосподарське значення тому, що дасть Наркомземові, обласним плановим і земельним організаціям потрібний матеріал для планування завезення і використання мінеральних добрив, районування і планування агрозаходів, хімічної меліорації, а також матеріал для спеціалізації сільського господарства областей.
Ці роботи розпочаті і по Львівській області. Крім вказаної роботи при Львівському обласному земельному відділі буде створено музей грунтів, які розповсюджені на території області.
На територію колишньої Польщі С. Міклашевським в 1927 році була складена карта грунтів в масштабі 1:1.500.000, але ця карта і номенклатура виділених грунтів зараз не відповідає вимогам передової радянської науки про грунти.
На цій карті одні грунтові відміни виділялись по ознаках грунтотворчого процесу, інші по геологічному характеру грунтотворчої породи, треті лише по географічному принципу і т. д.
В наслідок цього, в номенклатурі Міклашевського фігурують такі назви, як "ліси мало та дуже опідзолені", "грунти вапнисті на крейдових маргелях: чорні, білі і жовті", "піски на кварцитах гір Св. Хреста" і т. д.
В той же час різні і грунти в агровиробничому та генетичному відношенні: — "чорноземи типові, чорноземи деградовані та опідзолені" показані одним контуром.
Тому карта грунтів Міклашевського може служити лише загальною географічною схемою, що дає уявлення про основні грунтові зони.
Велика робота по дослідженню грунтів західних областей УРСР і включенню карти грунтів цих областей до карти грунтів єдиної Української держави — може бyти успішно закінчена, коли обласні та районні, особливо земельні організації подадуть всебічну допомогу в її проведенні.
С. Скорина — науковий робітник Українського Науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства
