І знову українська пісня лине у світ...
2. травня ц. р. дебютував у Кракові Український Національний Хор Божика. Ми вперше після війни почули й побачили наше хорове мистецтво так, як би собі його бажали бачити. Вже сам підхід до імпрези був поважний, повний розмаху: афіші по місті, концертова саля Старого Театру, хористи й дириґент в українських національних одягах, вкінці їхня поведінка на естраді. Як можна було сподіватись, саля була битком набита. Це українці Кракова, стужені за рідною піснею, прийшли, щоб її почути. Було чимало й німецьких гостей.
Та вже найбільшу радість справив нам факт, що ця зовнішня форма імпрези гармонізувала зовсім із її змістом. Концерт був дбайливо підготований і може дати дириґентові повну винагороду за його величезний труд, що пробився в кожній дрібці. Володимир Божик, відомий досі у музичному світі як співак, тепер же виявилось, що свої довголітні музичні студії використав він і для розвитку свого дириґентського таланту. Його мистецький профіль високо культурний, а праця здорова. Божик не гонить за дешевими ефектами, він служить музі.
На репертуар хору складалися переважно відомі "козирі" нашої хорової літератури. І цілком правильно. Часи воєнні вплинули на нас так, що ми з великою насолодою почули ще раз те гарне, знане. І "Гуляли" і "Закували" із турецькими султанами і пісня про Почаївську Божу Матір і "Ой пущу я кониченька" та інше, все це знане нам а при цьому дороге, бо гарне й рідне. Одинока новинка — щедрівка "Святі сиділи" цікава своєю мельодійною архаїчною структурою, в гармонізації Божика достроюється до нього роду жанру у нас. Мило було почути на біс окрім "Ревухи", "Дуб на дуба" й "Куперян" Лисенка ще й улюблену в Галичині пісню "Стоїть гора високая" в простенькій гармонізації невідомого мені автора.
Виконання програми надзвичайно культурне. Пятнацять хористів, цеж мініятурне хорове тіло, а показалося, що і при такій кількості дасть ся багато зробити. Голосовий матеріял назагал добрий, вичувається, що співаки вже добре обізнані із хоровим співом, що доложили усіх старань, щоби вдоволити дириґента. У таких частих солях почули ми високу культуру й огладу, якої нераз бракувало солістам наших добрих хорів. Ще з десяток співаків дав би хорові звук і силу, потрібну для більших саль, а збільшений розсяг голосів як вгору так вдолину придав би барви, та віримо, що скорше, чи пізніше Божик це осягне. Воно ж залежне від обставин. Цим однак ніяк не хочемо зменшувати вартости хору Божика, яка є дуже висока. Технічна сторінка хору бездоганна. Ми про неї в тягу співання й забули, бо вона тут била своєю самозрозумілістю. А це не дрібниця. Втримати інтонацію в хорі важко, ще важче перевести такі різні нюанси динамічні й дати таку виразну дикцію, зокрема при скорих темпах, як це мало місце у Божика. Не забудемо на ті повні духової краси пяніссіма, а вже хіба подивляти треба інтерпретацію творів. Божик безумовно в інтерпретації ориґінальний, а попри те здоровий. Він руководиться текстом і як зміст так поодинокі слова тексту знаходять свій вираз і обличчя в барвистій, динамічній і аґоґічній части виконання. Чули ми це в знаменито виконанім "Гуляли" і в побожній пісні про Почаївську Божу Матір, а вже хіба усім це було доступне при веселих згадках про коршму у віртуозно виконанім "Ой устану я в понеділок", "Ревусі" чи "Куперянах".
Нетерпеливо очікуємо чергового концерту. Бажаємо хорові якнайбільших дальших успіхів, бо його успіх буде тріюмфом української пісні.
Годиться ще згадати про другу — менше відому частину, про орґанізацію хору.
Зродився він у Варшаві після польсько-німецької війни. Повстав серед несприятливих обставин, зданий в більшости виключно на свої сили. Деяку матеріяльну піддержку дав йому Український Комітет у Варшаві. Треба радіти, що врешті найшовся хтось, хто мав практичне зрозуміння до такої важної справи. Український Національний Хор потребує однак піддержання гіднішої праці, яку він виконує. Бо повні салі і моральний успіх не в силі дати хористам і дириґентові того, що їм до праці належиться. Тут треба активного відгуку громадянства і його відповідальних чинників.
А покищо великими жертводавцями для культури нації є самі хористи й їх дириґент.
Краків, 2. травня 1940.
Д-р Евген Цегельський.
