Віднині промисловість західних областей Радянської України вступає в нову смугу свого розвитку. 4 грудня почала практично впроваджуватися в життя історична Декларація Українських Народних Зборів, в якій говориться:
"З метою нещадного подавлення експлуататорів і знищення всякої експлуатації людини людиною, виявляючи одностайну волю всього народу Західної України, ідучи за прикладом Радянських Соціалістичних Республік, Українські Народні Збори проголошують націоналізацію банків і великої промисловості на Західній Україні".
Здійснюються одвічні мрії багатостраждального народу західноукраїнських земель. Утворені Обласним Тимчасовим Управлінням комісії беруть на облік всі цінності фабрик і заводів. На директорів заводів і фабрик висуваються сини і дочки робітничого класу і трудової інтелігенції, які вірою і правдою служили і служать своєму народові.
На директора електро-арматурного заводу "Контакт" висунуто депутата Українських Народних Зборів, робітника цього заводу тов. Левицького Дмитра Дмитровича. Заступником директора фабрики ім. Кірова висунуто робітницю — депутата Українських Народних Зборів тов. Кузьмінську Олену Станиславівну. Справжні представники народу стають до керма державної соціалістичної промисловості.
В робітничих масах наростає могутнє політичне і виробниче піднесення. З нагоди історичних подій на заводах і фабриках проходять багатолюдні мітинги. Вони знаменують собою яскраву демонстрацію міцної згуртованості робітничих мас, трудової інтелігенції навколо партії більшовиків і рідного вождя народів товариша Сталіна. Маси демонструють свою готовість на новому соціалістичному виробництві по-новому працювати, трудитись на свій народ, на свою любиму батьківщину.
Настала нова доба — доба бурхливого розквіту продуктивних сил. Назавжди зникає страхіття економічних криз, безробіття, голоду і злиднів. На оновлених соціалістичних підприємствах будуть множитись багатства і могутність країни соціалізму. Квітнуть паростки нового ставлення до праці, докорінно змінюються погляди на неї. Праця стає справою честі, доблесті й геройства.
Націоналізація промисловості збільшує відповідальність кожного робітника за своє виробництво. Вона зобов'язує робітничий клас, трудову інтелігенцію, як господарів державних виробництв негайно ліквідувати жахливі наслідки відсталості промисловості, що їх лишили нам в спадщину польські пани і капіталісти.
Відомо, що польські пани, князі і магнати всіляко загримували і гальмували ріст продуктивних сил, чим довели зменшення щорічної промислової продукції порівнюючи з 1913 роком більше як на 40 процентів.
Розглядаючи Західну Україну, як свою колонію, польські імперіалістичні загарбники її руйнували, висмоктували останні соки, щоб підгодувати й підтримати промисловість, в так званій, центральній Польщі, де була скупчена вся вугільна, металургійна, 80 процентів текстильної, цукрової та цементної промисловості.
Невичерпані багатства, що є в надрах землі: нафта, вугілля, руда, торф, каолін і кам'яна сіль, озокерит і фосфорити, не розроблялися для потреб промисловості Західної України. Польські магнати торгували цими багатствами на ліво і на право. Взяти хоча б нафту — 86,5 процента нафтових підприємств належали іноземному капіталу.
Одно за другим закривалися виробництва, а діючі заводи, фабрики, працювали не на повну потужність. Нічого й говорити про нове будівництво, бо воно було відсутнє. Щорічно зменшувався видобуток озокериту, солей, хоч населення в них мало гостру потребу. Такі наслідки панування польської шляхти.
Отже тепер, коли розгулові польських імперіалістів назавжди покладено край, а заводи, фабрики, копальні стають всенароднім добром — історична роль робітничого класу і трудової інтелігенції полягає в тому, щоб не тільки відновити виробництво на всіх підприємствах, а й докорінно перебудувати їх на основі нової техніки. Зробити кожний завод, кожну фабрику, копальню справді соціалістичним підприємством.
З приходом Червоної Армії на західно-українські землі на кожному підприємстві був встановлений робітничий контроль над виробництвом. Це безсумніву сприяло швидкому пуску виробництва в дію, що ще до польсько-німецької війни і в час війни були законсервовані. Але це тільки початок. Справжній розквіт і бурливе піднесення виробництв наступає зараз після націоналізації промисловості.
Відкривається нова славна сторінка в житті робітничого класу і трудової інтелігенції. Віднині всі цінності — фабрики, заводи, копальні, залізниці, стають всенародним добром, тобто державною власністю. Відтепер вся промисловість західноукраїнських земель включається в єдині плани грандіозних робіт сталінських п'ятирічок.
Заводи, фабрики, що в минулому для робітників були каторгою, стають джерелом творчого життя трудящих. Пройдуть роки. Густою сіткою нових заводів, фабрик-велетнів вкриються західноукраїнські землі. Паростки нового ставлення до праці, що тепер назрівають в робітничих масах, розів'ються в могутній стахановський рух. Зміцниться трудова дисципліна, виросте продуктивність праці, виростуть нові люди — ударники, стахановці, які своїми трудовими подвигами будуть славити велич і могутність соціалістичної батьківщини.
