Василь Сїмович так перенятий важностю правописи, що по єго думці не лиш язик або, як він каже, „мова“ від неї зависить, але навіть естетика. Правда, він яко „фільольоґ“ знов виявляв своє незнанє пишучи наросток цький, але щож робити, треба знов єму вибачити, хоть він від девяти лїт учить рускої граматики в ґімназиї. Та годить ся, щоби єму яко „фільольоґу“ витолкувати, як має бути.
Наростком єсть ьскъ. На примір від слова козакъ творить ся: козакъ+ьскъ= козачьскъ. Тоє ь переходить (в рускім дуже рідко) в е = козаческъ+и = козаческий — або заникає, а чс спливає в ц. Козачьскъ, козачскъ, козацкъ+и = козацкий (звичайна руска форма). — Подібно теж в слові: козацтво. — Козакъ+ьство = козачьство. Тоє ь переходить в повне е: козачество (рідка форма у Шевченка) — або ь заникає, а чс спливає в ц. Козачьство — козачство — козацтво (в рускім найчастїйша форма).
„Декотрим нашим „фільольоґам“ не одно треба вибачити, бо „серед теперішних обставин у нас, на жаль, до полєміки беруть ся із дуже невеличким засобом знаня і правописної справи і істориї мови і її законів“.
Довідуєм ся, що Василь Сїмович є нїякий буковиньский чоловік, а гадинківский з над Нічляви, що вливає ся з галицкого боку до Дністра. Се дуже гарно для него памятати, але нас те, як і кождого другого фільольоґа, зовсїм не обходить. Фільольоґ руского язика може походити з Перемишля, Львова, Черновець, Києва, Полтави, Одесси, Харкова, Чернигова, Каменця подільского, Холму... і околиць тих міст, а навіть з країв неруских, і ми лише тим занимаєм ся, що для нашого язика пожиточного творить.
Не можемо сказати, . що зарозумілість єсть познакою Галичан і на тій підставі дальші виводити виснови. Зовсїм не так ! Зарозумілість не єсть виключно примітою Галичан. Всюди на цїлім сьвітї малознаню товаришить зарозумілість і гордість. Для пізнаня нашого язика потреба лише пильної, тихої, совісної праці — не одно, що тепер не прояснене, при більшім і уважнїйшім слїдженю оправдає ся, виникне природно само з себе і стане „голосне і правдиве як Господа слово“.
*
Згодом появила ся в „Ділі“ (в ч. 250. з б. падолиста 1912.) статя д-ра С. Томашівского („Також“ полеміка), в якій гніває ся на Василя Сімовича, на котрого перше покликував ся. Тої відповіди розбирати не будем. Вже то у нас так склало ся, що нераз похваляє ся те, що на похвалу не заслугує, не лише в правописи, але і в літературних річах. Потому тілько морока.
Д-ра С. Томашівского знаєм, єго специяльностю єсть істория, в тім він працював і працює старанно. Вперве озвав ся печатно в „Дїлї“ про правопись. Міг він виразити ся в дечім за горячо, можна з декотрими єго гадками не годити ся, але все признати і шанувати мусим єго добру волю.
Василя Сїмовича оголосило „Дїло“ яко „специялїста“ в шкільній правописи, а той „специялїст“ дуже гордий і невиносимий: він не надумовав ся зарозуміло віднести ся до д-ра С. Томашівского „не фільольоґа“, до много заслуженого чоловіка, котрого працю цінить вся наша Русь. Др. С. Томaшівский не потрібно дразнить ся. Тепер у нас так повело ся, що не дуже ніжно дотикають нераз чоловіка, іменно такого, котрого єсть защо цїнити. На лайку ніхто не вважає. А і згірдні вираженя, котрими давнїйше так обсиповано людей, тепер майже жадного не роблять враженя.
*
Що не говори, а таки „велика“ війна, яку затіяно у нас за-для правописи, трохи не смішна. Неперечно і правопись в дечім має свою вагу, тілько не пересиповати через край, не брати через верх.
Пригадую собі перву лєкцию нїмецкого язика, яку я слухав в 1. клясї (тепер 2. — так звану „штубу“, тепе́рішну 1. клясу, я здавав приватно). Учитель задав нам на першій лєкциї з „Коменїюша“ слова, що пишуть ся через ä. Було то для нас дїтей, що дома говорили майже всї тілько по польски, вивчити дуже трудно, тим більше, що лєкция була, як для дїтей, велика. З яким то страхом я учив ся: Ältern rodzice, Änte kaczka...! Було тих слів богато, я запамятав доси лише ті два слова. А всї слова „Коменїюша“ треба було на память витвердити і рецитувати. Я, признаю ся, з правописею не мав великої мороки, вивчив ся досить скоро. Але взагалї для дїтей, іменно з початку, се було дуже трудно. Не могли скоро поняти, а також часто помилялись. Помилка була небезпечна для дїтей, після тогдішної „педаґоґії“ для лучшого пониманя бито різками. Кілько то різок дістало ся дїтям, коли місто Ältern, Änte... написали Eltern, Ente!... Треба знати, що тогдї межи учителями людовими того уважали лїпшим педаґоґом, хто більше бив. І так в нашій школї славив ся Протунґ, що пів години дїти вчив, пів бив великими, моченими різками або досить грубою тростинкою. Я не перечу, що для дїтей за непослух, злосливу сваволю і т. п. часом придасть ся і різка, але годї заперечити, що бити невинних дїтей за помилку або слабе пониманє було непедаґоґічне, люте, огидне. Таке нелюдяне обходжене з дїтьми за кільканадьсять лїт уступило совершеній майже безкарности учеників, що для учеників послї в житю нераз далеко шкодливійше виявляє ся, нїж гноблене дїтей різками в давнїйших часах Та вернім до правописи.
Всі ми писали, як приказано, Ältern, Änte... Уявляю собі, як то мабуть на анкеті правописній якийсь старший педаґоґ узасадняв свою гадку, що належить писати Ältern, бо се походить від alt, älter; Änte порівнав з лат. anas, італїяньск. anitra... і покликав ся на Adelung-а. Всї инші авкетники похилили голову і согласили ся на „чисто наукові, єдино можливі“ виводи та предписали в тих словах удержати ä. Та вже в ґімназиї за кілька лїт звелено нам писати: Eltern, Ente... Всї „чисто наукові дослїди і виводи“ дістали мов каменем в лоб. А все те сподїялось без найменшої зміни в світї, ніхто „з педаґоґічних єдино можливих, чисто наукових причин“ за покиненим ä в згаданих словах не упімнув ся.
Справди в нашій правописній справі дивно говорити про якусь „анархію“. Тому кільканадьсять лїт була в нїмецкій правописи більша ріжнородність, нїж тепер у нас. А були то річи зовсім не маловажні. І так писано: Häring. Hering; Gränze, Grenze; todt, tot; tödten, töten; Stängel, Stengel; Schooß, Schoß; Thräne, Träne; Thal, Tal; That, Tat; thätig, tätig; Thier, Tier Thür,Tür; Unterthan, Untertan; unterthänig, untertänig; Thau, Tau (роса); Theer, Ther, Ter; Theil, Teil; vertheidigen, verteidigen; theuer, teuer; Thurm, Turm; Eigenthum, Eigentum; Ungethüm, Ungetüm; Armuth, Armut; Muth, Mut; Gemüth,. Gemüt; Sündfluth, Sündflut, Sintfluth, Sintflut; Wuth Wut; Gluth, Glut; Loth, Lot; Noth, Not; nöthig, nötig; Rath, Rat; Räthsel, Rätsei; Geräth, Gerät; roth, rot; röth lieh, rötlich; Werth, Wert; Wirth, Wirt; Athem, Atem; Blüthe, Blüte; Ruthe, Rute; Schleihe, Schleie, Schlei; Rettig, Rettich; Wallfisch, Walfisch; Wallnuss, Walnuss; Verhältniß Verhältnis; Sahlweide, Salweide; Gukkgukk, Kukkukk, Kukukk, Kukuk, Kuckuck; Epheu, Efeu; bei Weitem, bei weitem; im Grossenj im grossen; Hypothenuse, Hypotenuse, Accent, Akcent, Akzent; Conzert, Konzert; multipliziren, multiplizieren; multipliciren, multiplicieren musiziren, musizieren, musiciren, musieieren; fructifiziren, fruktifizieren, fruktificiren fruktificieren; Cypern, Zypern; Lection, Lekzion, Lektion; Zäzilie, Cäcilie і цїла тьма ваших.
Ті ріжницї в правописи були так часті, так значні, що навіть так розумним людям, як Нїмцї, було за богато тої пестроти. Тож взяли ся до ладженя одностайної правописи з нїмецкою пильностию і розвагою. Кілька брошурок о правописи видали, а р. 1902. вишов: Wörterbuch für die neue deutsche Rechtschreibung nach den seit 1902 für das neue deutsche Reich, Oesterreich und die Schweiz amtlich gültigen Regeln bearbeitet von Dr. Johann Weyde. Та нова правопись yпростила в значній мірі правопись і її приняли всі Нїмцї тай тепер користно вживають в школах, урядах, часописах, виданях наукових і инших письмах.
