При писаню чужих слів (головно латиньских і грецких) єсть певна розмаїтість. Здає ся, одностайности в писаню чужих слів не буде. Тепер і пишуть трояким способом: ї (лїтература, унїкат), і (архів, академічний) та и (президент, стипендист) або і мішано в тім самім слові: унїверситет, мілїтаризм. Др. С. Томашівский дораджує всюди писати и, покликуючись на много виразів з чужих язиків взятих, у люду вживаних, де і, грецке ί, υ, η віддає ся голосівкою и. Той спосіб писаня, здає ся менї, був би одвітний. Здає ся, лучше було би все рівно писати: литература, уникат, архив, академичний, президент, стипендист, університет, милитаризм (от в остатнім слові пишемо:милитаризм, Militarismus — „милитарисм“ нїхто не пише; подібно: президент а не: „преcидент“).
В чужих словах шкільна правопись приписує писати ія (мумія), їя (манїя) і ия (нация). Я-б предкладав писати скізь ія. Отож; мумія, манія, нація, стадія, матерія, матѳріяльний, Австрія, Росія, Фінляндія, австрійский, російский, стадійний ,
Покликуванє на чужинцїв, котрим має бути ся або та наша вимова просто „комічна“(!), зовсім ничеве. Правопись ладимо для себе, а не для чужинцїв. Чужинці і без того мало дбають про наш язик і мало знають єго. Розуміє ся, тому правопись зовсім не виновата. Русин з часта глубоко бере на міли Чому так мало наш язик зацікавлює чужинців? Коли наші предки так гарно господарили що майже все стратили, що становить добро народа, коли навіть межи нами і тепер в таких жалких обставинах панує незгода і колотня — якже-ж і жадати від чужинців, щоби дуже нашим язиком занимались? чи мали-б з того яку користь? Навіть межи славяньскими ученими нераз буває, що язик руский знають недостаточно, звичайно як „братів“ пригоноблених і бідних. Наше руске г (h) читають часто як росийске г (g). Один ческий учений, фільольоґ славяньский, говорить про говор долівский, наче б той говор а місто е мав з польского (!?) і подає в доказ ніби то польскі форми, з котрих рускі мали уробити ся, такі, які в польскім нїколи не бувають (sic!,) (Докладнїйше не можу подати, бо не маю тої статі під рукою). Як руский нарід розвине ся, як чужинці з ним війдуть в близші зношеня (торговельні і инші), тогдї навчать ся (не для забавки а з потреби) по руски і присвоять собі нашу правопись, хоть би она була труднїйша від анґлїйскої.
Що до віддаваня в правописи чужого l за помічю ль, як фільольоґія, Вальони, Льондон..., як тепер в школах приписує ся і майже всї в Галичинї вживають, або самим л, як пишуть Українцї, єсть неодностайність. Я б був за писанєм: філолоґія, Валлони, Лондон..., як се подав і др. Томашівский.
Писане приложникових закінченій на ский, цкий. Після шкільної правописи вживають ся форми: руский, україньский, паньский. Ті форми в Галичині переважно вживані мають етимольоґічне оправдане. Перші народовці галицкі писали 1862., 1863., 1864. р.: „ми руські, а не рускі“ — те нашло тогдї у молодежи живий одзвук. Всі писали „руський“. Але придивім ся тому без пристрасти. Головний клич походив від тогдїшних редакторів „Вечерниць“, „Мети“ ...і то саме ві Львові, де всі Русини говорять (подібно як переважно в Галичині) руский, а не руський, руска церков, руске свято. У переважної части Галичан „руський“ виговорює ся якось неприродно, так що дійсно аж разить. Українці (коло Києва) говорять: руський, панський, козацький... зовсім легко і природно. Те говорене „ми руські, а не рускі“ давало лише притоку „Старорусинам“ до висміваня тої і инших форм народних. Др. С. Томашівский єсть за формами: панський, український... В Галичині пр. в говорі гуцульскім єсть панский (декуди навіть панцкий), сокілский... Я поважаю всї форми вживані у люду, але радив би в книжках уживати форм тепер в школі і декотрих галицких виданях принятих: руский, паньский, україньский, козацкий...
Яка „фальшива анальоґія“ в писаню духовеньство? Єсть то форма зовсїм правильна: доуховьнъ + ьство = доуховьньство = духовеньство; — подібно також : панъ +ьскъ + и = паньский; панъ + ьство = паньство.
„військо, пасовисько“ форми місцеві неправильні.
„иньший“ форма правильна, але мало де вживана; в письмі завладїла загально вживана форма: инший.
Чи питанє, зїлє, весїлє, житє, чи питаннє, зіллє, весїлле, життє або чи питання, зїлля, весілля, життя (іменяк ч. ед.) чи бурак, чи буряк і много инших річей менше важних полишимо на пізнїйше.
Бачимо у дра С. Томашівского велике залюбованє в ріднім язицї, та, по нашій думцї, трохи за горячо говорить; те іменно чудує, коли зважимо, що правопись річ змінна і така, про котру шкода дуже паленіти.
*
Небавом проговорив в „Дїлї“ (ч. 210. з 17. вересня і ч. 211. з 18. вересня) др. Смаль-Стоцкий в двох статях: „В справі нашої правописи“. Др. Смаль-Стоцкий звісний з своїх невтомних праць для Руси буковиньскої. Єсли тут в дечім не согласимо ся з д-ром Смаль-Стоцким, то з гори застерігаємо, що виявляємо тут лише нашу думку, иншої цїли ні проти Смаль-Стоцкого, нї проти кого другого не маєм. Справедливо зазначує др. Смаль-Стоцкий, що вираженя „правописна анархія“, „правописне безголовлє“, „розпучливе становище педаґоґів в школі“, „у нас в теперішних обставинах просто неможлива річ навчити учеників правильно писати“ і тим подібні вискази в статях д-ра С Томашівского переборщені і з дійстностию мало згодні. Але і сам попадає в подібну пересаду, кажучи: „що міг би я подумати про той нарід, що тепер всіма силами заходить ся здобути собі університет, а не може собі дати ради з своєю правописею“. Університет, а правопись — то предся дві річи зовсім одмінні і з собою не суть в звязи. Був час не так дуже давний, коли то Німці сварили ся, чи писати teutsch чи deutsch. І через якийсь час писали тоє слово на початку одні буквою t, другі буквою d, аж в кінци другий спосіб писане став загально вживаний. Саме у той переходовий правописний час і література і численні нїмецкі університети дуже красно розвивали ся, нїмецка лїтература, нїмецка наука ярко засіяли в Европі і нинї займають одно із первих місць в світі.
Дальше проводить др. Смаль-Стоцкий свою річ так, що властиво не подає нич нового, тілько опирає ся на своїй граматиці, котру і в правописи вважає яко єдино можливу і незміниму. Що тикає ся закінченя ови, то таки, по нашій думці, прихилити ся-б на сторону д-ра Томашівского. Але се річ не великої ваги, чи написати лїсови чи лїсові, те жадного впливу не може мати на літературу, на язик і пр.
Про закінченя ский, цкий була вже в горі бе́сїда.
