Хіпі ві Львові: нова міфологія

Пан Петро йшов по ковбасу на Галицький базар та й стрів по дорозі пана Йвана.

 

– Як ся маєте, пане Василю? – спитавсі він пана Миколи.

 

– Та дякувати Богу, незле, – відповів пан Влодко.

 

Так зачинався рух хіпі ві Львові.

 

 

***

 

Потому пан Юзьо пішов на полювання і заполював цікавий екземпляр панянки, котру назвав ґерлою. І розпочалося Літо Любови. Було це в році 1967-му.

 

Але затим настала Осінь Любови і пан Юзьо з ґерлою моцно посварився.

 

А пан Влодко з якоїсь причини пішов по гриби, назбирав мухоморів та й започаткував рух психоделії.

 

А пан Місько навчивсі грати на гітарі та й організував рок-фест, на якому виконав п’єсу «Сльози Наполеона» з довгим, на пів години, гітарним сольом. Але пан Юзьо казав, що то не рок, а біґ-біт:

 

– Бігме, то є біґ-біт!

 

Але не погоджувався пан Штефко:

 

– Біґ, може воно і біґ, але не біґ-біт, а біґ-мак!..

 

А пан Ґеник каже:

 

– До чого тут мак? Аніж труїтисі маковинням, то радше би с-те конопельки покурили. У нинішнім році, шістдесєт семім, кажут, урожай на коноплю фантастичний.

 

Тут сі втрутила пані Ганька Патичкова:

 

– Та шо ви кажете, та згадайте шо нарід співає:

 

Понадивсі журавель

До бабиних конопель

А я тому журавлю

Ціпом ноги перебю…

 

– а далі непристійно…

 

Тут заголосила Сай-Баба-Галамага:

 

– Не знаю жодних журавлів! І жодних конопель-конопель!

 

Їй кажут:

 

– Та заспокійсі, Бабо! Та то дід Ілько з дідом Гілярком вигадали хіпі-рух.

 

А вуйко  Мирон, як хіпаків зобачив, то сказав:

 

– То є не нарід, то є племено. Для них на землі корму не розщитано.

 

Але Сай-Баба не вгавала:

 

– Та бачила я тих хіпаків! Я їм кажу, жеби вони сі підстригли, а вони мені: Ти дєрєвня відстала… Та я може більше за них з Космосом злитая! Коли вони ще такі були, що до макових голівок не діставали, я по ночах медитувала! І свобідну любов з паном Конопацьким крутила. І ціле відро тої кислоти собі вколола!..

 

А таваріщ Куцевол1, що був тоді Господарем Міста, вже довгий час простояв на ґанку львівської Ратуші і слухав. Потім не витримав і каже:

 

– А ви знаєте, Бабо, що то, що ви тут ізлагаєте, то є антисовєтчина? Захтіли на білі медведі?

 

Баба зблідла і каже: Йой! За нею, нишком озираючись, почав розходитися і весь піпл.

 

Так закінчився перший період руху хіппі у Львові.

 

 

***

 

Але не всі тото знали і не всі відразу здогадалися. Найбільш затяті вуйки і пани поховалисі по лісах, але дехто насмілився провести демонстрацію з льозунгами і плякатами.

 

Попереду дід Ілько ніс великий пацифік. Ззаду йшли музики – Вуйки називалисі – і грали марша. Гримів бубен, дримбіла дримба, сопіла сопілка, грала флояра. Було чути бас, бугай і цимбали, які перекривали гітарні соло:

 

Nevermore, nevermore,

Іще раз – nevermore,

Іще раз, іще раз – nevermore.

It’s happened once before – nevermore,

When I came to your door – nevermore,

Іще раз, іще раз – nevermore.2

 

Далі йшли баба Ганька і баба Паранька з плакатом «Free Love Forever!» За ними сунули бойові слони, на яких було написано: «Хто над нашим миролюб’єм посмієсі, той кривавими сльозами обіллєсі!..»

 

А за ними – багатотисячна юрба ентузіастів і ентузіасток. Трактор діда Гілярка був розмальований яскравими квітками, пацифіками і написами: «Hippie» і «Free Love». Сотні прихильників голосно скандували: «Трактор в полі дир-дир-дир!»

 

Сотні буддистів несли на плечах гігантську статую Будди, агресивно вигукуючи:

 

Ом мані падме хум! Хум! Хум!

Хум тобі в писок! Хум!

Коштовність на лотосі! Хум! 

              

І ще багато хто йшов.

 

На них уважно дивився таваріщ Куцевол, який був тоді Господарем Міста. Час від часу він посміхався, а часом погрожував пальцем. Але в цілому нічого страшного не сталося і він був задоволений. У 1967-му році мали відзначати 50-річчя Жовтневої революції, ланкові відрапортували про зібраний урожай коноплі, вчасно завершили посівну кампанію баобабів і народ вийшов на демонстрацію.

 

 

***

 

– Тру-ту-ту! Тю-тю-тю! – заграли сурми.

 

–  Бум-бум! – озвався бубон.

 

З наметів швидко вискакували хіпарі і бігли на пляц.

 

– Команда: шикуйсь!

 

Хіпарі вишикувались у шеренги.

 

– Струнко!

 

Хіпарі виструнчились.

 

– Для підйому прапора р-рівняйсь!

 

Хіпарі вирячилися на довгу жердину посередині. Дехто ледве стримував сльози.

 

Прапор – велике простирадло з пацифіком і квітами повільно піднімався догори. Потужно ревли гучномовці, транслюючи Гімн Хіпі:

 

There’s nothing you can do that can’t be done,

Nothing you can sing that can’t be sung3

 

Хіпі виструнчилися, ніби якась сила підносила їх догори. Приспів усі підхопили хором:

 

All you need is love, love,

Love is all you need4

 

Лунає останній потужний акорд. Знову розносяться команди:

 

– Перший батальйон – до класу політично-пацифістської підготовки! Другий батальйон – до Центру хімічної підготовки у лізерґінове відділення! Третій батальйон – на сільгоспроботи на макове поле! Кр-роком р-руш!

 

Гуп-гуп-гуп! – загриміли кроки. І знову чути потужний хор:

 

All we are saying

Is give peace a chance5

 

Розпочався звичайний день з життя хіпісової комуни в Брюховичах біля Львова.

 

***

 

Рік 1968-й. У Львові – великий військовий парад і демонстрація патріотичного відламу хіпі – патріопі.

 

З-поза Оперного театру вилітають надзвукові винищувачі з великими пацифіками на трикутних крилах. Гримлять потужні удари вибухових хвиль – це літаки долають звуковий бар’єр, тремтять і вилітають шибки з вікон на проспекті Чорновола.

 

За літаками суне лава бойових гвинтокрилів. Машини розмальовані яскравими фарбами, нагадують барвистих комах і пливуть над центром міста. Серед глядачів чути «Ура! Хай живе!» Гучномовці розносять над містом заклики: «Нашій рідній авіації слава!» і «Хіп-Хіп-Ура!» Далі чути ревіння сотень моторів – із Клепарова наближається бронетехніка. Проїжджають потужні ракетні тягачі. Десятимегатонні ядерні ракети, на боєголовках також намальовано пацифіки, різнобарвні квіти, серця. Ракетників вітають із трибун знаком «V» заслужені олдові Шарнір, Пензель і Алік Олісевич. З гучномовців лунає: «Нашим хіповим ракетникам слава!»

 

За ракетами рухається артилерія – далекобійні гармати, здатні в лічені хвилини знищити будь-якого несистемного агресора.

 

Потім з’являються танки і бойові машини хіпоти. Всі розмальовані на зразок автобуса Кена Кізі.

 

Розноситься гучне скрекотіння, ніби стріляють одночасно сотні кулеметів – це сунуть мотоциклетні війська. На величезних чорних байках без глушників, у чорній шкірі, чорних капелюхах, обличчя закриті чорною тканиною, озброєні гранатометами, автоматами, у колясках міномети – славні лицарі хіпівського руху, постійна охорона маніфестацій і фестів.

 

Настає черга хіпового десанту.

 

Карбуючи крок, рівними шеренгами повз трибуну проходять доблесні воїни пацифістського фронту. Довге волосся обрамлене хайратниками, ліва рука на люфі, права – на ложі автомата АКМ-47. Надхненні обличчя рівняються на трибуни.

 

Просто з параду маршем війська відправляються на захід – на допомогу братньому чехословацькому народові, що знемагав у боротьбі з кривавим комуністичним режимом.

 

***

 

У кінці серпня 1968-го славні хіпівські війська звільнили братні чеський і словацький народи від тоталітарної комуністичної тиранії. На вулицях Праги тисячі довгогривих системних вітали квітами наші танки.

 

На честь цієї події у львівській Опері відбувся урочистий концерт.

 

Зал Опери повний. Всі радісно посміхаються, вітають один одного з перемогою.

 

Нема колишніх нудних промов і обрядів. Просто хтось із олдових підняв угору два пальці і вигукнув: Free! – і концерт почався.

 

На сцену вийшли чотири колективи – два англомовні хори (АХ) і два україномовні хори (УХ) і почали співати. Що? Ясна річ, найулюбленішу пісню хіпарів усіх часів і народів – бітлівську «She’s Leaving Home». Пісню про те, як Вона Покидає Домівку:

 

Wednesday morning a-at five o’clock a-as the day begins,

Silently closing her bedroom door,

Leaving the note that she-e hoped would say mo-o-ore6

 

– зачинає перший АХ.

 

Перший УХ паралельно співає:

 

В середу о пятій зра-анку, як починається де-ень,

Тихо причинивши-и двері спа-альні,

Залишає записку, яка-а, вона має надію, скаже бі-ільше…

 

Публіка в захваті, дехто просто плаче. В залі чути легенький запах марихуани.

 

Один зі системних сідає перед сценою у позі лотоса. Замруживши очі, повільно розхитується – і раптом підноситься догори. Левітуючи в повітрі, сидить у позі лотоса…

 

– She-e-e, – тягне перший АХ.

 

– We gave her most of our lives, – співає другий АХ.

 

У цей час ще троє здіймаються у повітря і нависають над сценою.

 

Перший УХ:

 

– Вона-а-а…

 

Другий УХ:

 

– Ми давали їй все краще з нашого життя-а-а…

 

Дехто поглядає догори і бачить, що стеля над головами прозорішає. Захват зростає.

 

– She breaks down and cries to her husband:

 

– Daddy, our baby’s go-one!..

 

– Вона біжить вни-из і кричи-ить до свого чолові-іка:

 

– Тату, наша дитина вте-екла!..

 

Стеля понад залом зникає зовсім. Видно сяюче небо, безмежний Космос.

 

Зазвичай Космос видається чорним проваллям – тільки де-не-де зірки та галактики. А тепер пустка Всесвіту сяє! Бо увімкнувся внутрішній зір, що розрізняє випромінювання нейтрино. А їх у Космосі у п’ять тисяч разів більше, ніж усіх атомів та елементарних частинок разом.

 

Лунають останні рядки:

 

–  Something inside-e that was always deni-i-i-ed for so many years…

 

– Щось всере-едині, що було весь час чуже-е-е так багато рокі-і-ів…

 

Опера зникає! Довкола Космос – безмежний сяючий Космос!

 

– She’s Leaving home…

 

– Бай-бай…

 

Всі радіють від усвідомлення того, що таки справді покинули свою домівку і перейшли у Вільне Духовне Буття.

 

2011

 

Дмитро «Казік» Кузовкін (1952—2022)

_______________________________________

 

1 Василь Куцевол (1920–2001) – перший секретар Львівського обкому КПУ (1963–1973).

2 Мікс із «Ворона» Едґара По і бітлівського «No Reply».

3 Ти не здатен здійснити неможливого // Ти не здатен заспівати те, що проспівати неможливо (The Beatles «All You Need Is Love», 1967).

4 Все, що тобі потрібно – це любов // Любов – це все, що тобі треба. (Там же).

5 Всі ми говоримо – дайте світові шанс (Джон Леннон «Give Peace a Chance», 1969). 

6 Тут і далі – слова з бітлівського хіта 1967 року «She’s Leaving Home». 

 

 

11.09.2024

До теми