Пан Петро йшов по ковбасу на Галицький базар та й стрів по дорозі пана Йвана.
– Як ся маєте, пане Василю? – спитавсі він пана Миколи.
– Та дякувати Богу, незле, – відповів пан Влодко.
Так зачинався рух хіпі ві Львові.
***
Потому пан Юзьо пішов на полювання і заполював цікавий екземпляр панянки, котру назвав ґерлою. І розпочалося Літо Любови. Було це в році 1967-му.
Але затим настала Осінь Любови і пан Юзьо з ґерлою моцно посварився.
А пан Влодко з якоїсь причини пішов по гриби, назбирав мухоморів та й започаткував рух психоделії.
А пан Місько навчивсі грати на гітарі та й організував рок-фест, на якому виконав п’єсу «Сльози Наполеона» з довгим, на пів години, гітарним сольом. Але пан Юзьо казав, що то не рок, а біґ-біт:
– Бігме, то є біґ-біт!
Але не погоджувався пан Штефко:
– Біґ, може воно і біґ, але не біґ-біт, а біґ-мак!..
А пан Ґеник каже:
– До чого тут мак? Аніж труїтисі маковинням, то радше би с-те конопельки покурили. У нинішнім році, шістдесєт семім, кажут, урожай на коноплю фантастичний.
Тут сі втрутила пані Ганька Патичкова:
– Та шо ви кажете, та згадайте шо нарід співає:
Понадивсі журавель
До бабиних конопель
А я тому журавлю
Ціпом ноги переб’ю…
– а далі непристійно…
Тут заголосила Сай-Баба-Галамага:
– Не знаю жодних журавлів! І жодних конопель-конопель!
Їй кажут:
– Та заспокійсі, Бабо! Та то дід Ілько з дідом Гілярком вигадали хіпі-рух.
А вуйко Мирон, як хіпаків зобачив, то сказав:
– То є не нарід, то є племено. Для них на землі корму не розщитано.
Але Сай-Баба не вгавала:
– Та бачила я тих хіпаків! Я їм кажу, жеби вони сі підстригли, а вони мені: Ти дєрєвня відстала… Та я може більше за них з Космосом злитая! Коли вони ще такі були, що до макових голівок не діставали, я по ночах медитувала! І свобідну любов з паном Конопацьким крутила. І ціле відро тої кислоти собі вколола!..
А таваріщ Куцевол1, що був тоді Господарем Міста, вже довгий час простояв на ґанку львівської Ратуші і слухав. Потім не витримав і каже:
– А ви знаєте, Бабо, що то, що ви тут ізлагаєте, то є антисовєтчина? Захтіли на білі медведі?
Баба зблідла і каже: Йой! За нею, нишком озираючись, почав розходитися і весь піпл.
Так закінчився перший період руху хіппі у Львові.
***
Але не всі тото знали і не всі відразу здогадалися. Найбільш затяті вуйки і пани поховалисі по лісах, але дехто насмілився провести демонстрацію з льозунгами і плякатами.
Попереду дід Ілько ніс великий пацифік. Ззаду йшли музики – Вуйки називалисі – і грали марша. Гримів бубен, дримбіла дримба, сопіла сопілка, грала флояра. Було чути бас, бугай і цимбали, які перекривали гітарні соло:
Nevermore, nevermore,
Іще раз – nevermore,
Іще раз, іще раз – nevermore.
It’s happened once before – nevermore,
When I came to your door – nevermore,
Іще раз, іще раз – nevermore.2
Далі йшли баба Ганька і баба Паранька з плакатом «Free Love Forever!» За ними сунули бойові слони, на яких було написано: «Хто над нашим миролюб’єм посмієсі, той кривавими сльозами обіллєсі!..»
А за ними – багатотисячна юрба ентузіастів і ентузіасток. Трактор діда Гілярка був розмальований яскравими квітками, пацифіками і написами: «Hippie» і «Free Love». Сотні прихильників голосно скандували: «Трактор в полі дир-дир-дир!»
Сотні буддистів несли на плечах гігантську статую Будди, агресивно вигукуючи:
Ом мані падме хум! Хум! Хум!
Хум тобі в писок! Хум!
Коштовність на лотосі! Хум!
І ще багато хто йшов.
На них уважно дивився таваріщ Куцевол, який був тоді Господарем Міста. Час від часу він посміхався, а часом погрожував пальцем. Але в цілому нічого страшного не сталося і він був задоволений. У 1967-му році мали відзначати 50-річчя Жовтневої революції, ланкові відрапортували про зібраний урожай коноплі, вчасно завершили посівну кампанію баобабів і народ вийшов на демонстрацію.
***
– Тру-ту-ту! Тю-тю-тю! – заграли сурми.
– Бум-бум! – озвався бубон.
З наметів швидко вискакували хіпарі і бігли на пляц.
– Команда: шикуйсь!
Хіпарі вишикувались у шеренги.
– Струнко!
Хіпарі виструнчились.
– Для підйому прапора р-рівняйсь!
Хіпарі вирячилися на довгу жердину посередині. Дехто ледве стримував сльози.
Прапор – велике простирадло з пацифіком і квітами повільно піднімався догори. Потужно ревли гучномовці, транслюючи Гімн Хіпі:
There’s nothing you can do that can’t be done,
Nothing you can sing that can’t be sung…3
Хіпі виструнчилися, ніби якась сила підносила їх догори. Приспів усі підхопили хором:
All you need is love, love,
Love is all you need…4
Лунає останній потужний акорд. Знову розносяться команди:
– Перший батальйон – до класу політично-пацифістської підготовки! Другий батальйон – до Центру хімічної підготовки у лізерґінове відділення! Третій батальйон – на сільгоспроботи на макове поле! Кр-роком р-руш!
Гуп-гуп-гуп! – загриміли кроки. І знову чути потужний хор:
All we are saying
Is give peace a chance…5
Розпочався звичайний день з життя хіпісової комуни в Брюховичах біля Львова.
***
Рік 1968-й. У Львові – великий військовий парад і демонстрація патріотичного відламу хіпі – патріопі.
З-поза Оперного театру вилітають надзвукові винищувачі з великими пацифіками на трикутних крилах. Гримлять потужні удари вибухових хвиль – це літаки долають звуковий бар’єр, тремтять і вилітають шибки з вікон на проспекті Чорновола.
За літаками суне лава бойових гвинтокрилів. Машини розмальовані яскравими фарбами, нагадують барвистих комах і пливуть над центром міста. Серед глядачів чути «Ура! Хай живе!» Гучномовці розносять над містом заклики: «Нашій рідній авіації слава!» і «Хіп-Хіп-Ура!» Далі чути ревіння сотень моторів – із Клепарова наближається бронетехніка. Проїжджають потужні ракетні тягачі. Десятимегатонні ядерні ракети, на боєголовках також намальовано пацифіки, різнобарвні квіти, серця. Ракетників вітають із трибун знаком «V» заслужені олдові Шарнір, Пензель і Алік Олісевич. З гучномовців лунає: «Нашим хіповим ракетникам слава!»
За ракетами рухається артилерія – далекобійні гармати, здатні в лічені хвилини знищити будь-якого несистемного агресора.
Потім з’являються танки і бойові машини хіпоти. Всі розмальовані на зразок автобуса Кена Кізі.
Розноситься гучне скрекотіння, ніби стріляють одночасно сотні кулеметів – це сунуть мотоциклетні війська. На величезних чорних байках без глушників, у чорній шкірі, чорних капелюхах, обличчя закриті чорною тканиною, озброєні гранатометами, автоматами, у колясках міномети – славні лицарі хіпівського руху, постійна охорона маніфестацій і фестів.
Настає черга хіпового десанту.
Карбуючи крок, рівними шеренгами повз трибуну проходять доблесні воїни пацифістського фронту. Довге волосся обрамлене хайратниками, ліва рука на люфі, права – на ложі автомата АКМ-47. Надхненні обличчя рівняються на трибуни.
Просто з параду маршем війська відправляються на захід – на допомогу братньому чехословацькому народові, що знемагав у боротьбі з кривавим комуністичним режимом.
***
У кінці серпня 1968-го славні хіпівські війська звільнили братні чеський і словацький народи від тоталітарної комуністичної тиранії. На вулицях Праги тисячі довгогривих системних вітали квітами наші танки.
На честь цієї події у львівській Опері відбувся урочистий концерт.
Зал Опери повний. Всі радісно посміхаються, вітають один одного з перемогою.
Нема колишніх нудних промов і обрядів. Просто хтось із олдових підняв угору два пальці і вигукнув: Free! – і концерт почався.
На сцену вийшли чотири колективи – два англомовні хори (АХ) і два україномовні хори (УХ) і почали співати. Що? Ясна річ, найулюбленішу пісню хіпарів усіх часів і народів – бітлівську «She’s Leaving Home». Пісню про те, як Вона Покидає Домівку:
Wednesday morning a-at five o’clock a-as the day begins,
Silently closing her bedroom door,
Leaving the note that she-e hoped would say mo-o-ore…6
– зачинає перший АХ.
Перший УХ паралельно співає:
В середу о п’ятій зра-анку, як починається де-ень,
Тихо причинивши-и двері спа-альні,
Залишає записку, яка-а, вона має надію, скаже бі-ільше…
Публіка в захваті, дехто просто плаче. В залі чути легенький запах марихуани.
Один зі системних сідає перед сценою у позі лотоса. Замруживши очі, повільно розхитується – і раптом підноситься догори. Левітуючи в повітрі, сидить у позі лотоса…
– She-e-e, – тягне перший АХ.
– We gave her most of our lives, – співає другий АХ.
У цей час ще троє здіймаються у повітря і нависають над сценою.
Перший УХ:
– Вона-а-а…
Другий УХ:
– Ми давали їй все краще з нашого життя-а-а…
Дехто поглядає догори і бачить, що стеля над головами прозорішає. Захват зростає.
– She breaks down and cries to her husband:
– Daddy, our baby’s go-one!..
– Вона біжить вни-из і кричи-ить до свого чолові-іка:
– Тату, наша дитина вте-екла!..
Стеля понад залом зникає зовсім. Видно сяюче небо, безмежний Космос.
Зазвичай Космос видається чорним проваллям – тільки де-не-де зірки та галактики. А тепер пустка Всесвіту сяє! Бо увімкнувся внутрішній зір, що розрізняє випромінювання нейтрино. А їх у Космосі у п’ять тисяч разів більше, ніж усіх атомів та елементарних частинок разом.
Лунають останні рядки:
– Something inside-e that was always deni-i-i-ed for so many years…
– Щось всере-едині, що було весь час чуже-е-е так багато рокі-і-ів…
Опера зникає! Довкола Космос – безмежний сяючий Космос!
– She’s Leaving home…
– Бай-бай…
Всі радіють від усвідомлення того, що таки справді покинули свою домівку і перейшли у Вільне Духовне Буття.
2011
Дмитро «Казік» Кузовкін (1952—2022)
_______________________________________
1 Василь Куцевол (1920–2001) – перший секретар Львівського обкому КПУ (1963–1973).
2 Мікс із «Ворона» Едґара По і бітлівського «No Reply».
3 Ти не здатен здійснити неможливого // Ти не здатен заспівати те, що проспівати неможливо (The Beatles «All You Need Is Love», 1967).
4 Все, що тобі потрібно – це любов // Любов – це все, що тобі треба. (Там же).
5 Всі ми говоримо – дайте світові шанс (Джон Леннон «Give Peace a Chance», 1969).
6 Тут і далі – слова з бітлівського хіта 1967 року «She’s Leaving Home».
11.09.2024