— Панове, у нашій спілці так дальше не може бути! Загніздилось черв'я, яке мусимо вимести з нашого культурного життя!   — Друже, хто це такий, що так гримить, наче сам Перун?   — Якась молода людина; не знаю її.   _________   — Добродію, та що це за газета? Чому інші можуть писати цікаві речі про це і те, тільки ваша така суха і нецікава?   — Пане! Ті ж самі вістки в одній і другій! У нас навіть далеко-далеко їх більше і — наші.   — Та що говорите, дійсно?  

Малий фейлетон   — Може купите нову книжку, добродію Шпунька?   — Та де тепер у голові книжки? Звідкіля взяти сьогодні гроші на такий люксус?   — Прошу на народні цілі!   — Пане, та я ледве сам животію!   — Раднику Череватий, жертвуйте щось на полонених!   — Що ви собі думаєте, що я з тої пенсійки можу ще для других давати?   — Сьогодні останній день збірки теплих речей для Німецької Армії! Ви вже занесли якісь теплі речі, пане меценасе?  

Малий фейлетон     Бігме, з одної платні не можу вижити. Вже третього дня місяця беру зачет, десятого позичаю у добрих людей, п'ятнадцятого продаю старі штани, а від двадцятого ходжу вже без одного гроша, вишукуючи сотні нагод і знайомих, при яких можна з'їсти, випити і покурити... Кому ж би не остогидло таке життя, бо ж останніми днями щораз менше нагод і щораз більше людей, які вганяють за тими ж нагодами, та чимраз менше знайомих, що давали б нагоду до таких нагод.  

Мій знайомий Петро — великий політик. Я просто заздрю йому тих великанських політичних здібностей, що їх виявляє він щодня, на кожному місці, при кожній нагоді, у кожному гурті людей, серед яких знайдеться.   — Бо що ви знаєте? Думаєте, що робити політику — це те саме, що написати малий фейлетон? — говорить бувало він до мене, скільки разів маю приємність знайтися в йога товаристві.   — Нічого не думаю! — відповідаю я в таких випадках.  

Малий фейлетон   — Ви чули?   — Що таке?... що таке?   — Петро Горішний оженився.   — Що ви кажете? Такий пянюга, пройдисвіт, мантій.   — Ошукав бідну дівчину! Унещасливив на все життя.   — А вона що за одна?   — А ви не знаєте її? Марійка Шабовківна...   — Ага! Та вона така сама, як він. Дібрана пара!   — Ха-ха-ха...  

Малий фейлетон    

Малий фейлетон   — Думаєш, друже, що теми до статтей самі прийдуть до тебе? Ні!... Треба піти між людей, а не сидіти тут, в чотирьох стінах редакційної кімнати... — промовляв до моєї амбіції редакційний товариш, коли я нарікав на недостачу тем до статтей.   — Може і справді — подумав я... та не вагаючись ні хвилини, не зважаючи на морозний вітер, удягнувся в вітром підшитий плащ, який купив я ще без бецугшайну і вийшов на вулицю, кидаючи на прощання нагальному редакторові тільки два слова: в погоню за темами.  

Малий фейлетон   Що ж було робити? Жінка тицьнула мені літрову плящину, я впхнув її у кишеню і, хухаючи у руки, пігнав на Ринок.   — Чого пхаєтеся, — крикнув грубий панок, що руками і ногами мостив собі дорогу до кадки з свяченою водою.   — Туди, куди й ви! — поглянув я на нього.   — Нема з ким говорити! — завважив панок. Я відвернувся у бік одної жінки, по саме вдарила мене плящиною у бік.   — Може б Ви так трохи вважали? — ще крикнула вона до мене.