Дванадцята б'є... Північ... Довкола тиша... Така тиша, що її й вітер не скаламутить своїм подувом.. Тільки місяць розлив своє таємне світло й встеляє ним маленькі могили, що розкинулися ген-ген далеко-далеко... "До звіту ставай!" — пронеслося з могил й ехом відбилося й понеслося полями, лісами, нивами...

Малий фейлєтон

Малий фейлетон

  — Скажи мені, друже, — питався мене раз приятель, — де тут у Вас кінчається місто, а де зачинається передмістя?   — Де? Гм... — не зняв я, що казати, бо й справді, хто це сьогодні знає.  

  Листопад... У такий день чарівної золотої осені чогось так серце виривається із грудей ген у далекі простори...   Так дуже, дуже хочеться летіти з осіннім вихром навздогін, у безвісті, у невідому далечінь!  

  Ану, вгадайте, що це таке: копа напушистих слів, спільних собі великою кількістю води, дві копи вимахів руками, три копи таємничих і грізних поглядів. До того додайте велику дозу рухливости і хитрости.   Не пізнаєте? Та ж це галицький патентований патріотизм!   — Що ж, ти, голубе, сьогодні такий перетомлений?   — Ех, що, ти, знаєш, жіночко!? Напрацювався я сьогодні, ледве дихаю.   — Певно, певно! Ти, такий усе активний патріот!  

  Малий фейлетон   — Ти взагалі не маєш найменшого поняття, як це розкішно! Довкола ліс, перед тобою вода, а ти сидиш собі на беріжку закинувши вудочку, думаєш, мрієш, дрімаєш... Тихо, спокійно пливе вода, пливуть думки, пливуть хвилини, пливуть мрії. Аж... щось потягло! Є! Тягнеш вудку вгору, а там... ну... короп, щупак. Такий здоровезний... Три, чотири, ну п'ять кілограмів.   — Не вірю!   — Приїдь, побачиш!  

  Повільною ходою іду вузенькою стежечкою, прочитуючи написи на почорнілих хрестах... Ах, скільки їх тут! Величаві муровані гробівці, скромні дерев'яні хрести, а там дальше... наче вояки на збірці, рядом стоять... cipі хрести... Такі сірі, як сірі були однострої тих, що тут лежать...   — Ходи, сину, он там... — проводить батько сина за руку.   — А хто там лежить? — питає цікaвo русявий хлопчина.   — Твій брат! Ішов у першій бій і... упав...  

Малий фейлетон   — Добродію, сьогодні 19-го березня!..   — І що з того?   — Як що? Ви забули? Бузьки прилітають!...   — І що з того?   — Можуть вам щось принести!..   — Не вірю у ці дитячі казочки. Мені здається, що нема вже сьогодні ні одної малої дитини, яка вірила б у такі дурниці...   — У цьому й ціла біда! Боюсь, що коли ми відкинемо гіпотезу з бузьком, але на цьому вийдемо. Коли відцураємося доброго, старого способу, то наша губернаторська земля опустіє.

— До сто чортів з проклятою бабою! Навіть спокійно газети не дасть прочитати! Кодиркає і кодиркає!   — О, лисий дідьку! До тебе спокійного слова сказати не можна. А колись було інакше! Щоб мене де вже вирвало від того тирана!..   — Є, є! Місце для тебе!   — Де? Зараз піду! Не думай, що згину без тебе. Ще є добрі люди на світі, притулять бідну сиротину.   — Прошу, на останній сторінці: "Потребуємо негайно старого пудля. Зголошення до адміністрації під "Товариство антифеміністів".   __________