Добрий інтерес

Малий фейлетон

 

 

Бігме, з одної платні не можу вижити. Вже третього дня місяця беру зачет, десятого позичаю у добрих людей, п'ятнадцятого продаю старі штани, а від двадцятого ходжу вже без одного гроша, вишукуючи сотні нагод і знайомих, при яких можна з'їсти, випити і покурити... Кому ж би не остогидло таке життя, бо ж останніми днями щораз менше нагод і щораз більше людей, які вганяють за тими ж нагодами, та чимраз менше знайомих, що давали б нагоду до таких нагод.

 

— Від завтра стаю радником, значиться, буду давати поради, — сказав я собі одного дня. Дав оголошення до всіх місцевих газет, закупив три лексікони, найновішу куховарську книжку, підручник загальної гінекології, видобув із закамарків правильник доброї поведінки, припорошений трьохрічною верствою пороху, календарі "Хлібороба", підручник до писання любовних листів, який сорок років тому назад дістав я від небіжки бабуні, для якої була це найсвятіша пам'ятка по її мамі, єгипетський сонник, що його перед двадцяти роками купив я на відпусті в Зарваниці.

 

Вже другого дня стукав до мене перший клієнт:

 

— Прошу! Чим можу служити?

 

— Пане! Рятуйте мене, бо марне згину! Коли не поможете, повішуся!

 

— Що таке? — питаю.

 

— Моя єдина, найдорожча, покинула мене! Вже другий тиждень!.. Що я напросився, скільки листів не написав — все надармо. Одинока моя надія у вас.

 

— Пане! Доля для вас дуже ласкава! Не дозволила темним демонам убити вас солодкою отруєю подружого щастя, що рівна пекольному вогневі. Це одна справа! А тепер друга! Хочете повіситись? Знаменито! Можу вам продати шнурок і то по уміркованій ціні. Зрештою ваша найближча рідня нічого на тім не стратить, бо після вашої смерти продасть шнурок за добрі гроші і...

 

За хвилину клієнт був уже за дверима, залишивши на столі 20 злотих, як гонорар за дві поради. Не знаю, чи послухав моєї поради, та він був добрий на руку. Від тоді немає дня, щоб не було найменше п'ять клієнтів.

 

— Порадьте, що маю варити? — питає одна жінка.

 

— Пані! Пересилаю вам куховарську книжку, прочитайте її докладно, намагаючись пристосувати старі рецепти до сучасних харчових карток і цузаців. Або:

 

— Напишіть, коли буде тепло, бо ошалію.

 

— Добродію! Тепло буде тоді, коли стопляться сніги, висохнуть болота, повіє теплий вітрець, що менше-більше можна предвидіти на кінець травня, чи половину червня.

 

Або:

 

— Снилось мені, що на мене набіг кінь, побив копитами, кинув під себе! — пише сороклітня дівчинка.

 

— Раджу дальше держатись здалека від мужчин! На кожний випадок можу вам прислати, за попередним надісланням грошей, гінекологічний порадник по книгарській ціні.

 

Або:

 

— Хочу видати друком збірку своїх поезій. Порадьте мені, як це зробити? — пише один молодець.

 

— Юний поете! Поперше підіть до інституту психо-аналізи, де прослідять ваше здоров'я. Опісля зійдіть до мене, підемо до кнайпи і... дам вам повну змогу видати ваші гроші, що принесе і вам і мені багато більшу користь, як витрачування їх на друкування плодів вашої пречесної фантазії.

 

Товпляться люди, копичаться листи, пливуть золоті!.. Винаймив я нове приміщення, (бо дотеперішнє замале) прийняв особисту секретарку і... пошукую спільника. Зголошення під: "Добрий інтерес".

 

[Львівські вісті]

12.02.1942