Ігор МЕЛЬНИК

 

У грудні минає 125 років від отримання концесії на початок діяльності страховим товариством «Дністер» у Львові. Відповідні дозволи було отримано від Галицького намісництва та Міністерства внутрішніх справ у Відні. Хоча організація самого страхового товариства тривала ще кілька кілька місців.

 

Таблиця: “Товариство взаємних обезпечень «Дністер»“

 

 

Це було підсумком понад трьох десятиріч змагань галицьких політиків і економічних діячів. Протягом другої половини ХІХ ст. у Галичині поширювалася справа обезпечення (страхування), насамперед, від вогню. Пріоритет у цьому бізнесі мали фірми англійські та німецькі. З австрійських компаній активно діяли страхові товариства, засновані у Відні та Трієсті. На території Галичини та Володимирії першим було створене ще 1860 року Краківське ассекураційне товариство «Флоріянка», яке мало філію у Львові поряд із будівлею Сейму (тепер вул. Січових Стрільців, 16). Поляки вважали, що створювати ще одне страхове товариство в Східній Галичині – та ще й русинами – недоцільно. Натомість «москвофіли» надавали перевагу чеській «Славії».

 

Кость Левицький

 

Один із засновників «Дністра» Кость Левицький (1859–1941) писав: «Цілими роками велись у нас наради про потребу свого товариства асекураційного: вогневого і життєвого… На се ішла відповідь, бо у нас нема своїх людей, що уміють вести таке діло та нема у нас потрібних грошей на таке підприємство, а воно є трудне, коштовне й ризиковне... І такі виправдування та розважування ішли у нас десятками років, аж доки не найшлись люде сильнійшої волі і кріпкої віри у власні сили.

Заходами: д-ра Стефана Федака, Василя Нагірного, д-ра Дамяна Савчака, Теофіля Бережницького і товаришів повстала в р. 1891. наша асекураційна інституція: „Дністер“, товариство взаїмних обезпечень у Львові, засноване на підставі рескрипту міністерства внутрішних справ у Відні з 7. грудня 1891, ч. 22.751. Основане на взаїмности розвинулось се товариство у вогневім відділі в солідну і поважну інституцію, завдяки витривалій праці дирекції, зокрема умілости знаменитого технічного директора д-ра Ярослава Кулачковського» ¹.

 

Пам’ятна дошка Василеві Нагірному на будинку «Дністра»

 

 

Кость Левицький ще у 1884 році підготував (на прохання Василя Нагірного) проект Статуту Товариства. «Як відзначив у своїх спогадах ініціатор заснування товариства “Дністер” В.Нагірний, проти організації української страхової інституції виступали насамперед москвофільська партія та польські кола, які розгорнули активну ворожу агітацію. Значною проблемою, до розв’язання якої активно долучився В.Нагірний, стало збирання коштів на основний фонд, сума якого згідно з тодішнім законодавством мала становити не менше 50 тис. золотих ринських. Перше товариство страхування від вогню з патріотичних міркувань планували назвати “Русь”, але в ході дискусій до уваги взяли той факт, що у випадку фінансового краху товариства в антиукраїнських колах може виникнути і поширитися злісний вислів “Русь збанкрутувала”. Політично він був небажаний, бо у цьому разі крах страхового товариства асоціювався б із національною ідеєю. У зв’язку з цими міркуваннями запропонували назву “Бескид”, але остаточно було обрано – “Дністер”» ².

 

Установчі збори товариства відбулися 29 червня 1892 року. Першим президентом Надзірної ради "Дністра" обрано доктора Теофіля Бережницького, Почесним президентом став Галицький митрополит, кардинал Сильвестр Сембратович, а директором – доктор Ярослав Кулачківський, який перебував на цій посаді у 1892–1909 роках.

 

Ярослав Кулачковський

 

 

Дослідниця кооперативного руху Ірина Гавліч пише: «Агентами “Дністра” були лише українці (адвокати, нотаріуси, священики, учителі, начальники громад і ін.). Таким чином, він дав працю сотням українських службовців, у той час, як інші товариства приймали на роботу найчастіше поляків, чехів, австрійців.

Одразу ж після заснування товариство розгорнуло активну роботу із залучення українців краю до співпраці. Впродовж першого року діяльності “Дністра” організовано мережу агенцій у Східній Галичині, а наступного – на Буковині. Дирекція намагається ознайомити широкі верстви населення з діяльністю товариства… Зусилля дирекції і наглядової ради дали позитивні результати. Товариство зростало і розвивалося. У ньому почали брали участь щораз більше свідомих селян та міщан, які до цього страхувалися в іноземних товариствах або не страхувалися взагалі. З часом навколо “Дністра” згуртувалися широкі верстви українського народу, незважаючи на політичну чи релігійну приналежність, оскільки він був лише економічною інституцією, і саме тому всі українці вважали його спільною народною власністю, спільним народним добром. Для населення характерним було індивідуальне страхування та страхування невеликого майна. Купівля страхових полісів була для нього засобом забезпечити своє існування на випадок безробіття, хвороби тощо» ³.

 

Стара кам’яниця на вул. Валовій, 11 (ліворуч)

 

 

Першою адресою «Дністра» у Львові була: вулиця Валова, 11 (кам’яниця Антоніни Балутовської). На початку ХХ століття цю кам’яницю розібрали і на її місці збудували неоготичну будівлю зі скульптурами лицарів. Ця адреса Дністра зазначена у переліку стахових фірм Львова, вміщеному в путівнику за 1894 рік (стор. 37). 

 

Страхові фірми у Львові в 1894 році

 

 

1 жовтня 1895 року Товариство “Просвіта”, яке тоді стало найпотужнішим громадським об’єднанням галицьких русинів народовського спрямування, придбало у Львові будинок на Ринку, 10. Товариство купило цей будинок з ініціативи заступника голови «Просвіти» Костя Левицького за 260 тисяч корон. З них 141,3 тисячу становив іпотечний кредит Крайового банку під 4,5 %.

 

Як писав Степан Шах, «Просвіта» була першим українським товариством, що дійшло до свого власного дому, тому й приміщала в себе всі ті українські товариства, які того потребували. Насамперед віддячила ся «Просвіта» за колишнє комірне «Руській Бесіді» і вже в червні, скоріше, ніж сама спровадилася, відступило «Бесіді» щонайкращі кімнати на І. поверсі, а побіч неї зайняла кімнати для себе під канцелярію та салю засідань. Крім того віддала одну кімнату для «Клюбу Русинок», співоцькому тов-у «Боян» та академічному тов-у «Ватра», яке платило 2 К. місячного чиншу. В двох кімнатах на ІІ. поверсі примістилося Наукове Тов-о ім. Шевченка з бібліотекою та музеєм. Треба пам’ятати, що в домі «Просвіти» найшли перше приміщення такі інституції, як «Дністер», Краєвий Союз Ревізійний і багато інших менших фінансових, культурних та професійних товариств» ⁴.

 

Будинок «Просвіти» у 1930-х рр.

 

 

На Ринку, 10 «Дністер» перебував до 1907 року, де займав кільканадцять кімнат на ІІ і ІІІ поверхах. У 1903-му «Дністер» викупив у «Просвіти» стару кам’яницю на розі вулиць Руської та Підвальної. Придбав ще дві сусідні реальності й на цій ділянці розпочав будову своєї домівки.

 

Будинок «Дністра» на вул. Руській, 20

 

 

На місці кількох кам’яниць у 1905–1906 роках фірма Івана Левинського спорудила величну будівлю Товариства взаємних убезпечень “Дністер” – нинішній будинок на вул. Руській, 20 (конскрипційний №199).

 

Ось що писав “Календар “Просвіти” на 1907 рік про будівництво будинку “Дністра” на розі вулиць Руської та Підвальної: “Цілу будову скінчено і віддано до ужитку в жовтні 1906 року. Додати треба, що будова виконана, оскілько можна, руськими силами. Професор Левинський віддав виконання фасади і всіх архитектонічних штук архитекті Обмінському, а декорацію майолікову Русинови архитекті п. Лушпинському; управу будовою інжинєрови Русинови п. Филимонови Левицькому, додав і силу технічну і 1 підмайстра Русина; межи робітниками мулярськими і тесельськими було багато Русинів. Роботи кафлярські і столярські виконала фабрика проф. Левинського, бляхарські Русин п. Когут, малярські п. Ґелета Теодор, лякерничі п. Лев Качоровський, слюсарські частию п. Стефанівський, столярські меблеві п. Оприск і п. Пендюк, всі Русини. А взагалі всі роботи і інсталяциї виконані краєвими фірмами львівськими, окрім центрального огрівання, котре повірено віденській фірмі...” ⁵. Таким чином Іван Левинський намагався якнайчастіше залучати до зведення споруд місцевих інженерів, підприємців, будівельників.

 

Будівля є одним із найкращих зразків поєднання сецесії з українським національним стилем. Стіни щедро декоровані орнаментальною ліпниною, майоліковими панно, кутими решітками і різьбленими дерев’яними елементами. Будинок має хвилясті аттики, високі круті дахи, вкриті спочатку взорами з кольорової черепиці. Серед декору варто звернути увагу на зображення гербів українських земель: галицького Лева та київського Архангела Михаїла.

 

Фасад від вул. Підвальної оформлений ступінчатим виступом ризаліту по центру, звершений аттиком і гостроверхою вежею зі шпилем, яка нагадує баню бойківської дерев’яної церкви.

 

Будинок використовували не лише як офіс Товариства “Дністер”. Тут були помешкання для службовців і наймачів (з боку вул. Підвальної), великі театральна та спортивна зали, де функціонували театр “Руської Бесіди” та спортивне товариство “Сокіл-Батько”, а тепер тренуються фехтувальники. На першому поверсі були теж крамниці. Зараз у будинку розташовані Перша міська комунальна поліклініка та обласний центр медико-соціальної експертизи.

 

Історичні двері в будинку «Дністра»

 

 

В інтер’єрах частково збереглися металеві балюстради сходів, різьблені колони, ліпнина на стелях, сецесійні двері з витравленими на склі написами. Навіть стіни подвір’я були оздоблені керамічними плитками.

 

У 1999 році будинок зараховано до пам’яток архітектури під №391-Лв. Кам’яниця є також пам’яткою історії – будинок, в якому 28 березня 1909 року вперше виступав на (аматорській) сцені Лесь Курбас, видатний український режисер і актор.

 

Пам’ятна таблиця Лесю Курбасу

 

Режисером театру «Руської Бесіди», який виступав в будинку «Дністра» був відомий поет-«молодомузівець», журналіст, історик галицького театру Степан Чарнецький (1881–1944), що жив навпроти, на Руській, 3. Саме тут, у залі «Дністра», в 1914-му вперше прозвучала у п’єсі Василя Пачовського «Сонце Руїни» пісня Чернецького «Ой, у лузі червона калина…», яка стала гімном Січового Стрілецтва. Як писала письменниця та літературознавець Надія Мориквас, «історія «Червоної калини» вражає насамперед тим, що вона зійшла з театральної сцени… Справді вартісні речі народжуються ніби передчасно, слово випереджує події. Пісню, створену Чарнецьким до п’єси Пачовського, покликала до життя сама історія. З театральних лаштунків вона, як тільки назрів її час, перенеслася у справжній театр воєнних дій…» ⁶.

 

Частина будинку з боку вулиці Підвальної призначалася для помешкань. Тут мешкали знакові особи Галичини: Кость Левицький (1859–1941) – адвокат, політичний і громадський діяч, перший голова уряду ЗУНР, багаторічний депутат віденського Райхсрату (Державної ради) та Галицького сейму; Петро Огоновський (1853–1917) – професор Академічної гімназії, член НТШ, голова «Просвіти» (1906–1910); Людомир Огоновський (1891–1955) – один із організаторів Центрального військового комітету, який готував перейняття влади в ніч на 1 листопада 1918 року.

 

У будинку «Дністра» влітку 1941 року легально працював Провід ОУН у Львові, який керував державотворчими процесами в Галичині й організацією Похідних груп.  Багато діячів ОУН були заарештовані гітлерівцями саме в цьому будинку у вересні того ж року.

 

На стіні будинку «Дністра» протягом XX століття встановлено три меморіальні дошки. У 1934 році відкрили мармурову таблицю з написом: «За смерть у славі // Безсмертний чин // Сокольській лаві // Від нас поклін» – до 40-річчя товариства «Сокіл-Батько». Звичайно, що за радянських часів її зняли, але, на щастя, не знищили, і у 1997-му вона знову з’явилася на стіні будівлі. Поруч встановлено плиту з барельєфом архітектора Василя Нагірного (1847–1921) – засновника товариств «Сокіл-Батько», «Народна Торговля», «Дністер», «Народна Гостинниця», «Труд», «Зоря». А на розі, біля ощадної каси бачимо пам’ятну дошку на згадку про Леся Курбаса.

 

На час спорудження у Львові 1907 року величної будівлі Товариства взаїмних обезпечень «Дністер» управа товариства мала такий склад: «Надзираюча Рада: Почесний президент Єго Ексц. Впреосв. Митрополит, ґр. Андрей Шептицький; президент: ст. радник Григорій Кузьма; заступник президента: Митрат о. Лев Туркевич; члени: о. Крилошанин др. Іван Гробельський, Йосиф Гурик, радник Антін Дольницький, др. Михайло Король, др. Теофіль Кормош, др. Кость Левицький, нотар Йосиф Онишкевич, о. Стефан Онишкевич, др. Володимир Охримович, о. пралат Мирон Подолинський, адв. Льонґін Рожанковський, др. Дамян Савчак, радник Тит Ревакович, др. Стефан Федак. – Дирекція: др. Стефан Федак; директор завідуючий: др. Ярослав Кулачковський» ⁷.

 

Стефан Федак

 

 

За ініціативою буковинського політичного та громадського діяча, професора місцевого університету Степана Смаль-Стоцького 27 серпня 1911 року у Чернівцях було засноване страхове товариство «Карпатія», яке активно займалося страхуванням життя.

 

Могила Я.Кулачковського

 

 

Директор Ярослав Кулачковський у «Дністрі» перебував на посаді директора до своєї смерті у 1909 році, похований на полі 3 Личаківського цвинтаря – відразу за Маркіяном Шашкевичем і Володимиром Барвінським. На могилі Кулачківського бачимо бронзовий портрет покійного, нижче – барельєфну композицію з постатями селян, авторства П.Терещука. Наступними директорами «Дністра» були Стефан Федак (1909–1920) і Ярослав Котлонюк (1920–1939).

 

У 1939 році страхове товариство було ліквідоване більшовицьким режимом.

 

 

Ліворуч – Надзірна рада «Дністра» у 1933 р., праворуч – реклама «Дністра» у 1930-х рр.

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹  Левицький К. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848–1914. – Львів, 1926. – С. 248-251.

 

² Гавліч І.Б. Роль страхових товариств “Дністра” і “Карпатії” у кредитному забезпеченні кооперативного руху Східної Галичини (Кінець ХІХ – початок ХХ ст.). // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія «Історія». – Тернопіль, 2011. – С. 13, 14.

 

³ Там само. – С. 14.

 

Перський Степан [Шах С.]. Популярна історія Товариства «Просвіта» у Львові // Сторіччя Матері «Просвіти». – Вінніпег, 1968. – С. 117-118).

 

⁵ Ілюстрований Народний Калєндар на рік 1907. – Львів, 1906. – С. 88.

 

Мориквас Н. Меланхолія Степана Чарнецького. – Львів, 2005. – С. 67.

 

⁷ Ілюстрований Народний Калєндар на рік 1907. – Львів, 1906. – С. 67.

 

 

20.12.2016