Проф. Михайло Козловскій походить з міщаньскої родини в Угнові, родив ся 1858 року, отже числить 32-гій рік житя, зросту середного, білявий, з рудавим заростом бороди, короткого зору і нерозвиненим правим оком: носить синяві окуляри. На розправі говорив по польски, однак дуже лихо; часами додавав до своєї бесїди поясненя уриваними нїмецкими словами. Єсть він професором при ґімназії в Каліши і колежским асесором (ранґа капітана). З авдиторії приглядалась єму численно зібрана публика з видимим сочувством.
По відчитаню акту обжалованя відчитано ще акт арештованя Козловского угнівскою жандармерією і рапорт жандарма Рожева. [Козловского арештовано на донос одного уґнівского міщанина в домі свояка Козловского Максима Підгорецкого. Той міщaнин доносчик був товаришем дитиньства Козловского і першою людиною в Угнові, з котpoю Козловскій, приїхавши, привитав ся. Зробив же донос до жандармерії мабуть надїючи ся дістати за те якусь нагороду.] Акт обжалованя закидає Козловскому, що коли в рр. 1879 і 1880 відбувала ся бранка до войска в повітї равскім, до котрого належить Угнів, Козловскій пробував по-за границями держави в тій цїли, щоби ухилити ся від войскової служби, чим допустив ся провини з §.45 закона з дня 11 цвітня 1889 ч. 44 В. з. д., а за те підлягає карі строгого арешту від місяця до одного року, або гривні від 100—1000 зр.
Предсїдатель (до обжалованого): Що маєте сказати на свою оборону?
Обжалований: А що-ж би я мав сказати? Не маю нїчого, хиба те, що я вже подав до протоколу.
Предс. Так розкажіть нам подрібно о всїм, може ви ще що забули.
Обж. Я не можу.
Предсїд. Чому?
Обж. Bo ja źle mówi. (По сїм настає мовчанка. Обжалований дивить ся на предсїдателя, а сей на судьїв. По хвили каже підсудний: Я вже все сказав до протоколу, що мав сказати; там єсть записано.
Предс. Ну, так; ми знаємо о всїм, але розкажіть нам ще раз цїлу исторію свою. Як ви дістали ся за границю? Маєте ще родичів?
Обж. Батька нема, умер; мати ще жиє. Я приїхав був до неї і мене арештували.
Предс. А як же то було з вашим переходом за границю?
Обжалований оповідає поволи деякі подробицї. Школу народну і першій піврік парви скінчив в Галичинї, відтак батько за-для браку средств віддав єго яко 11-лїтного хлопчину в Россію до Замостя на кошт державний, де давали тогдї стіпендії. Козловскій не побирав стіпендії в готівцї, але за те давали єму там цїле удержанє, як у нас в бурсах. По чотирох лїтax дістав ся він до Холму, де також принято єго на державний кошт під условієм, що по скінченю наук висвятить ся на священика (розумієсь православного). По скінченю ґімназії в Холмі, К—скій не хотїв вступати в стан священичій, тому мусїв звернути зарахованих a conto стіпендії поверх 300 рублїв. Гроші ті зібрано для него в дорозї складки і він удав ся до Петербурга на університет і тут власними силами дбав о своє удержанє. [Розповідаючи те, Козловскій почервонів, закрив очи руками і вибух плачем. Предсїдатель просив єго успокоїтись і казав служачому подати крісло, що би Козловскій сїв. Д-р Федак внїс, щоби, з огляду на зворушенє єго клієнта, поперестав трибунал лиш на відчитаню єго зізнань з протоколу. По хвили підсудний успокоїв ся, обтер очи хусткою і наложив скла.]
Обж. (до предсїдателя): Я перепрашаю, що не міг здержати ся... Я бідував...
Прокуратор: Чому-ж ви з Петербурга не прибули до Галичини до бранки?
Обж. Петербург не близько, а я не мав що їсти. [Сов. Дуневич також звертає увагу, що се за-для віддаленя і матеріяльного положеня обжалованого було неможливе.] Щоби вступити в державну службу, треба було мати россійске підданьство. Ще в VI-ій клясї будучи, я просив о те підданьство, але мусїв ждати аж до року 1881. В мартї того року зложив я першу, a зараз незадовго в мартї другу гомаґіяльну присягу двом царам Александрови II і III, позаяк тогдї власне наступала була звістна катастрофа, замордованє царя Александра II.
Оборонець д-р Федак: Я жалую, що не з власної вини, анї з вини мого клієнта не можу предложити трибуналови декрету россійского підданьства Михайла Козловского. Висилаючи з своєї канцелярії телеґраму до директора калішскої ґімназії, підписав я телеґраму виразним своїм именем, а крім того прибив ще і свою стампілю. Не знаю, що стало ся, але назвище моє "Федак" перекручено на "Некак" а документи прибувші почтою під адресою "адвокат Некак" звернула почта таки зараз назад до Россії.
Обжалований подає предсїдателеви висланий рівночасно до него лист директора ґімназії, в котрім директор звертає увагу Козловского, що назвище "Некак" єму здає ся перекрученим, бо не допускає, щоби подібне назвище могло истнувати у Русинів, та ще у адвокатів.
Д-р Федак просить сконстатувати, що пашпорт Козловского єсть правильний, а авізований перед єго виїздом до Галичини в ґенеральнім консулятї австрійскім яко россійского підданого.
(Конець буде).
[Дѣло, 29.08.1890]
Прокуратор (до М.Козловского): Чи ви не знали о обовязуючих приписах що-до войскової служби в Австрії?
Обж. Я мав одинацять лїт, як вийшов з краю. Я не студіював прав россійских, а тим менче законів австрійских.
Пpок. A прецїнь ви знали, що родились в Галичинї і що Галичина належить до держави австрійскої.
Предс. (до обжалованого): Ви часто приїзджали до Галичини?
Обж. З перших трех кляс приїзджав, з Петербурга вже нї.
Предс. Чомуж ви, будучи тепер в Угнові, не зголосили ся в старостві в Раві?
Обж. Я приїхав лише відвідати стару бідну матїр, впрочім мене зараз арештували.
Предс. Чи ви вирікали ся підданьства австрійского?
Обж. Нї. Я не знав, що того потрібно. Але я нинї готов виречись, a навіть оплачу, що треба...
По сих випитах забрав голос прокуратор і опирав своє обжалованє головно на тім, що Козловскій не міг не знати приписів о войсковій службі в Австрії, як давнїйших так і теперішних, будучи чоловіком интеліґентним; а що не постарав ся о увільненє від підданьства австрійского, то яко підданий австрійскій не відповів вимогам войскових приписів з р. 1889 і яко такій має бути караний по мисли §.44 закона карного.
По тім забрав слово адвокат д-р Стефан Федак і в хорошо умотивованій річи ясно і основно виказав беззасадність виводів прокуратора. Обжалованю хибує найголовнїйшої точки: доказу, що Козловскій в самій річи мав наміренє ухилити ся від обовязків служби войскової, і в тій именно цїли перебував за границею. Весь матеріял доказовий виказав як-раз противне: що Козловскій, маючи образованє россійске, мусїв задля хлїба перебувати за границею і в тій цїли постарав ся навіть, що єго принято в підданьство россійске. Що Козловскій не знав приписів австрійского права, се річ ясна: він же образував ся на професора а не на правника, хоч і правник россійскій мусїв би студіювати спеціяльно закон австрійскій, щоби міг знати єго подробицї; що Козловскій справдї не знає австрійских законів, найлучшим доказом се, що, їдучи в Галичину, зовсїм не крив ся, a їхав явно; не зробив би був того і певно був би вирік ся і тих кілька хвиль утїхи, побачити ся з матїрью, наколи би був знав, що тут постигне єго така доля. Д-р Федак виказав також дуже основно, що Козловскій зовсїм не потребував старатись о увільненє від австрійского підданьства, перебуваючи за границею, бо хоч вправдї давні приписи сего вимагали, то новійші приписи і розпорядженя міністерскі повносили тамті. Козловскій, яко підданий россійскій, хоч і провинив ся против закона з 1889 року не може бути караний австрійскими властями, тому д-р Федак рішучо заперечив компетенцію тутешних судів, хоч би Козловскій в чім і провинив ся.
По сїй ясній і довідній оборонї, трибунал по короткой нарадї увільнив Козловского від закиненої єму провини, а прокуратор зголосив зажаленє неважности. (Опісля, як звістно, прокуратор відступив від зажаленя неважности.)
[Дѣло, 01.09.1890]
01.09.1890