Вражіння прогульковця
Доходило пекуче, — серпневе полудне — як на легкому, мнякому "Форді" вїзджав я на словацьку територію. Ще метер-два — і я вже за "границею".
Сонце пекло в лице, осліплювало очі, вперто до живого добиралося. Мотор, що досі гудів, скомлів — здавалось плакав із утоми і болю, здобуваючи метер за метром важкий граничний верх — минув білі граничні стовпи і тихо покотився вділ. На стовпах — ще старі знаки ЧСР, із львом, та велика буква П із орлом по другому боці.
Тільки свічки й воску...
